6) Клерикальна література її основні жанри.

Література раннього Середньовіччя була представлена клерикальною літературою (від лат. — церковною) та архаїчним епосом.

Клерикальна література розвивалась протягом багатьох століть латинською мовою та народними мовами. Своєю тематикою вона тісно пов’язана з християнською вірою та церквою, однак у ній відбились не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі» з їхнім протестом проти феодально-церковного утиску, які проникали до неї через низове духовенство.

Особливості клерикальної літератури: 1) дидактичність (повчальний моралізований настановний характер) 2) проблематика – пропаганда аскетизму (відмова від земних чуттєвих задоволень), пропаганда опису загробного життя, ствердження верховної влади церкви 3) звеличення церкви над мирянами

Жанри клерикальної літератури: 1) житія святих («мінеї». «сінаксари» патерики) головна мета – прославити релігійний погляд. Особливості жанру житія полягали в тому, що герої завжди зображувалися ідеальними християнами — мучениками, які добровільно приймали мученицький вінець. 2) легенди жанр легенди носить більш народний характер, вільний від жорстокого аскетизму. різні оповідання релігійного змісту, притчі про тварин, різні культові предмети тощо.  3) гімни (служили засобом для пробудження милосердя і співчуття до ближніх.) 4) видіння загробного життябачення ясновидцем того, що відбувається після смерті.  видіння потойбічного світу використовують, щоб залякати грішників, Великим грішникам показують видіння пекла. До праведників приходили видіння райського життя. 5) псалми.

7. Лицарський роман, його джерела, мета, завдання. Три цикли лицарських романів.

Одним із найпоширеніших жанрів куртуазної (від лат. — ввічливість, чемність — світська, придворно-лицарська середньовічна література у Франції та Німеччині XІІ - XІІІ ст.) літератури був лицарський роман. Творцями цих романів були поети, яких називали труверами .Трувери писали про подорожі та пригоди лицарів, ідеалізуючи феодальний лад та дворянську верхівку. Сюжети творів запозичували з античної літератури або з легенд і переказів народів Західної Європи. Головними героями таких романів були мандрівні лицарі, що вершили подвиги в ім’я добра, честі та справедливості, прославляючи ними панну свого серця.

Його завдання було раціоналістичне і повчальне, передбачало збагачення епічного ідеалу шляхом його куртуазної модифікації.

За своєю тематикою лицарський роман поділявся на три великі групи:

1) романи на античні сюжети («Про Олександра», «Про Трою», «Про Фіви», «Про Енея»),

2) романи так званого бретонського циклу («Трістан та Ізольда», «Артурівські романи», «Про святий Грааль»)

3) візантійський цикл («Флуар і Бланшефлор», «Перціфаль»).

Особливості лицарського роману:

• тема любові — головна тема лицарського роману;

• фантастика в двоякому розумінні цього слова — як надприродне і незвичайне, виняткове, що піднімає героя над повсякденним життям;

• авантюри, які відбуваються з лицарями, котрі завжди ідуть назустріч цим пригодам;

• подвиги лицарі здійснюють не заради загальної, національної справи, а заради особистої слави;

• зображення давніх епох і життя далеких народів у вигляді картини сучасного суспільства, в якому читачі з лицарських кіл, як у дзеркалі, знаходять відображення своїх життєвих ідеалів;

• значне місце займають монологи, в яких аналізуються душевні страждання, живі діалоги, зображення зовнішності діючих осіб, детальний опис обставин, в яких відбуваються дії.