77) 17 Ст як особлива історична та культурна доба. Домінуючі напрями в національних літературах

Література XVII століття — це умовна історична епоха, котра виділяється в історії світової літератури. В окремих регіонах вона була цілком самостійною добою (Європа), в інших мала менш виражені особливі риси (Південно-Східна Азія). У Європі доба представлена двома потужними художніми течіями — бароко та класицизмом, що частково вплинули і на літератури інших регіонів.

Доба XVII століття характеризується боротьбою між відмираючим феодалізмом та новими буржуазними відносинами. Це час народних повстань і національно-визвольної боротьби, що охоплює багато країн. У першій половині століття ціла хвиля селянських повстань, що підтримувалась міською біднотою, охопила країни Європи і Азії. Постання, що іноді набувають характеру справжніх селянських війн, є початком глибоких соціально-політичних потрясінь, відлуння яких майже одночасно у середині століття чути і на Заході, і на Сході. У результаті цих подій у ряді регіонів відбуваються суттєві зміни, наприклад у Західній Європікультурний центр з Італії та Іспанії поступово переміщується до Англії та Франції, де мистецтво почувалось вільніше від феодальних порядків. Для XVII століття характерний нерівномірний розвиток окремих країн та регіонів, що сприяло подальшій експансії європейських держав. У країнах, що прагнули до колоніальних завоювань відбувалось певне перегрупування сил. Позиції таких держав, як Португалія та Іспанія, поступово слабшали під натиском країн, активність яких зросла після буржуазних революцій (Голландія, Англія).

Людина втратила віру в себе: вона бачила себе тільки маленькою частинкою великого суспільного цілого, протистояти законам якого вона була безсила. Зникло почуття її особистої причетності до тих подій, що відбувалися. Виникає усвідомлення конкретної межі людських можливостей, і з'явилися сумніви щодо здатності інтелекту вдосконалити існуючий світопорядок і зробити людське життя гідним. Людина занурилися у свій внутрішній світ, шукаючи в ньому опори. Індивідуалізм — визначальна прикмета часу. Хтось покладав надії на монархію, вбачаючи в ній захист від усякого лиха. Деяка частина (досить велика) шукала порятунку у вірі, доходячи іноді до крайнього фанатизму. А дехто знаходив утіху в земних, чуттєвих радощах.

В літературі XVII століття чітко виокремилися три художніх напрями:

• Ренесансний реалізм, (представник Лопе де Вега);

• Бароко (П. Кальдерон);

• Класицизм (П. Корнель, Ж. Расін, Ж. Б. Мольєр).

На першому плані мистецтва та літератури XVII століття висунулося зображення внутрішніх суперечностей людини, осмислення розірваності зв'язку між особистістю та суспільством, між життєвими ідеалами і реальною дійсністю.

78) Характеристика франц літ-ри 18 ст боротьба напрямів. Сатира та державний лад Франції в романі Монтеск*є Перські листи

У ХУІІІ столітті у Франції з величезною силою розгорнувся просвітницький рух, який дав світу найбільш характерні образи просвітницької художньої літератури.Серед просвітителів більш поміркованих поглядів дотримувались Вольтер, Монтеск’є, Бюфофон, д’Аламбер, Тюрго. Інша група пов’язана з демократичними прошарками суспільства Руссо, Мобле, Морелі, йшли далі від попередників і критикували приватну власність. Жан - Жак Руссо в своєму трактаті «Про походження і основи нерівності між людьми» описує справжні причини людської нерівності, спираючись на приватну власність як на основне джерело від суспільних бід.

Також між просвітителями були незгодні на рахунок питань філософії. Найбільш послідовники матеріалістами були Дідро, Робіне, які доходили до атеїзму. Руссо у філософії схилявся до ідеалістичного розуміння навколишнього світу. Просвітителі перебільшували силу ідеї. Вони вважали, що ідеї можуть зробити дива в суспільстві, зробити переворот в умовах людей, а як наслідок і в матеріальному житті суспільства. Це стало причиною багатьох прорахунків просвітителів, зокрема вони прорахувались вірячи в ідею просвітницької монархії.

два найважливіші аспекти Просвітництва: послідовне рішуче заперечення феодального світоустрою, і наполегливе, із практичним ухилом, ствердження якісно нових стосунків між людьми, нових ідеалів і цінностей, що здавалися загальнолюдськими покликаними привести до загального блага.

Першою течією в Просвітництві була течія просвітницького класицизму, представниками якої були Лесаж, Монтеск’є, Вольтер та багато інших просвітителів.

«Персидські листи» Монтеск’є. В цій кмітливій і іронічній книзі подається широка і різка критика сучасному письменнику суспільства і держави. В цій обширній портретній галереї показані людські характери, як сукупність індивідуальних душевних якостей, визначених походженням виховання, місцем в суспільстві. Книга Монтеск’є цікава і важлива не лише передовим змістом, сатирою на французьке феодальне суспільство; сміливий політичний мислитель і філософ Монтеск’є висловлює в «Персидських листах» свої позитивні ідеали. Головним чином їх носієм стає головний герой – перс Узбек. Дуже цікава його особиста доля. Опинившись при дворі перського шаха він не підкорився йому, не злився з загальною масою придворних. Він вивчає закономірності дійсності, зіставляє основні типи суспільно-політичного устрою – деспотію, республіку і монархію. Встановлює основні шляхи розвитку людського суспільства, в першу чергу – поступову деградацію, і помічає шлях виходу з неї. Найбільш цінує Монтеск’є в суспільному житті – свободу, рівність громадян перед законом. За свободою, говорив Монтеск’є, завжди слідує надлишок і, навіть, розкіш. Стремління до слави і подвигів зростає з волею підданих. Слава несумісна з рабством.