4) Іспанський народно-героїчний епос. «Пісня про мого Сіда», її історична основа,основні тенденції. Особливості іспанського епосу

В іспанському героїчному епосі знайшла відображення історія країни, коли в 711 році до Іспанії вторгайся маври і володіли з VIII до XV ст. майже всім півостровом. Як наслідок цих подій, почалася Реконкіста — національно-визвольний рух проти арабів (у середні віки їх називали маврами). У результаті цієї боротьби іспанці утворили державу Астурія, перетворену в X ст. в королівство Леон, з якого відокремилося самостійне королівство Кастілія. В ньому було скасоване рабство, а права лицарів поширені на всіх, хто воював за свободу рідної землі проти маврів.

Ці політичні події відобразилися в трьох головних темах національного героїчного епосу: 1) боротьбі з маврами за звільнення країни; 2) міжусобиць між феодалами, які ослаблювали Іспанію; 3) боротьбі за свободу Кастилії та її політичну першість.

Основу іспанського національного героїчного епосу складали стислі епізодичні пісні ліро-епічного характеру та усні неоформлені розповіді. За формою й способом виконання іспанські епічні поеми були подібні до французьких, складалися зі строф різної довжини, поєднаних асонансами. Проте метрика їхня була іншою: народний неправильний розмір — вірші з невизначеною кількістю складів — від 8 до 16. Стиль епосу також був схожий з французьким, однак відрізнявся більш точним і діловим способом викладу матеріалу. Іспанські героїчні пісні виконувалися співаками-хугларами.

Значною пам'яткою іспанського героїчного епосу стала «Пісня про Сіда».

Поема створювалася протягом XII ст. (Перша версія - 1140 р., остання - кінець століття). Від часу життя Сіда її відокремлюють всього лише десятиліття. Створення поеми передували латинська монастирська хроніка "Історія Родеріка лицарства" (1110), латинська поема "Історія Родеріка", що виникла ще за життя Сіда, а також починалися складатися тоді ж народні перекази про Сіде і невеликі пісні про його діяння. Остаточну (наскільки це може бути застосовано до тексту, що знаходиться на кордоні літератури та фольклору) обробку поема отримала в хугларской середовищі в процесі її усно-письмового побутування (збереглася рукописна копія поеми призначалася для читання вголос, про що свідчать позначки переписувача на її полях). Автори поеми (один або двоє, про що в науці досі точаться суперечки) явно враховували смаки і духовні запити аудиторії - напіввійськових прикордонних поселень (ср рос. Козацтво).

Пісні й розповіді про героїчні подвиги Сіда почали складати ще за його життя. Вони поширювалися серед народу, ставали надбанням хугларів, один з яких 1140 року склав про нього поему. В основу твору покладено реальні події, тому він наближений до історичної хроніки.

«Пісня про Сіда» складалася з 3-х частин. Перша з них — «Пісня про вигнання» розповідала про те, як Сід покинув свій родовий замок Бівар, рідну землю, попрощався з дружиною і дочками (які знаходилися за стінами монастиря), і в супроводі 60 воїнів — вірних друзів і васалів, котрі побажали розділити з ним вигнання, покинув Кастілію. Король дав йому дев'ять днів строку, щоб той виїхав за межі рідної землі, а по всіх містах і селищах направив гінців з грамотами, в яких заборонив надавати герою їжу і притулок. Чутка про вигнання Сіда пронеслася по всій кастільській землі; багато людей різного соціального походження зібралося навколо героя. У Сіда зібралося велике військо: триста вершників і стільки піхоти, що неможливо було всіх порахувати. Разом з військом він здобув ряд перемог над маврами. Щоб примиритися з королем Альфонсом VI, надсилав йому частку здобичі після кожної з них.

У другій частині поеми «Пісня про весілля» сповіщалося про завоювання Сідом Валенсії і його незвичайний подарунок королю — 100 добірних коней. Бачачи могутність героя, зворушений щедрими його дарами, Альфонс VI помирився з ним і дозволив його родині переїхати до Валенсії. Сам же виступив у ролі свата: запропонував його дочкам одружитися зі знатними інфантами де Карріон. Сід, хоча й не бажаючи того, все-таки погодився на вибір короля. Зятям подарував два свої бойові мечі і багатий посаг за дочок.

У третій частині «Пісня про Корпес» описувалося, як зяті Сіда виявилися нікчемними боягузами. Недовго прожили вони у злагоді з тестем. Не витримавши його глузування та глузування його васалів, вирішили помститися його донькам, з якими одружилися через багатство. Під приводом бажання показати своїх дружин родині, вирушили з ними в дорогу. Біля дубового гаю Корпес жорстоко побили їх, прив'язали до дерев і залишили. Якби не небіж Сіда Фелес Муньйос, нещасні загинули б. Сід вимагав помсти. Король скликав кортеси, щоб засудити винних у злочині. Сід з'явився на суд, зав'язавши бороду, щоб хто-небудь не образив його, схопившись за неї. Справа вирішилася судовим поєдинком. Бійці Сіда перемогли. Тільки тоді герой розв'язав бороду — і всі здивувалися його величному вигляду. До доньок Сіда посваталися нові наречені — принци Наварри і Арагона. Поема завершилася славою на честь Сіда: