45. Мистецька модель хаотичного світу в літературі бароко. Її ідейні орієнтири та художня мова. Культеранізм та консептизм як прояви барокової естетичної свідомості.

Барокко — літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII століть.

Барокко не тільки синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Воно має також цілу низку оригінальних сти лістичних і поетичних рис. Бароккова література рухлива й динамічна. їй притаманні трагічна напруженість і трагіч не світосприйняття. І хоча художня концепція барокко так само гуманістично спрямована, як і ренесансова, в ній, на відміну від світлого, оптимістичного, життєрадісного мис тецтва Відродження, посилюються настрої песимізму, скеп­сису, розчарування. Людина, згідно з провідною барокковою ідеєю, це піщинка у Всесвіті. Життя її — скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширенішими темами літератури барокко стають «Memento mori!» (пам'ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорбот життя. Так, іспанський поет Ґонґора-і-Арґоте закликає не поспішати народжуватися «в ім'я життя», а навпаки — поспішити вмерти. Життя в дисгармонійному й хаотичному світі, на думку одного з найвидатніших пред ставників німецького барокко Андреаса Гріфіуса, є гіршим за смерть

Часто-густо дійсність для письменників бароккового напряму втрачає свою реальність. Вона стає примарною та ілюзорною. Взагалі протиставлення реальності і ілюзії — один з найхарактерніших елементів антитетичного барок кового світосприйняття. Поетика літературного барокко поєднує в собі різно-оідні протилежні елементи й форми. Барокко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жах ливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому христи янські та язичницькі елементи. Для митців барок ко немає абсолютно нічого, що не могло б співіснувати. За допомогою метафори все можливо поєднати. Головне, аби таке примхливе сполучення вражало й було дотепним.Художня мова представлена параболами, різними видами притч, незвичайними зіставленнями образів, гіперболами, парадоксами, антитезами, напруженими метафорами ,неочікуваними мовленнє вими зворотами, парадоксальними епітетами, оксюморонами.

В іспанській літературі XVII століття два різновиди "темного й важкого стилю" одержали назви відповідно культеранізма (culteranismo), що переважно развились у поезії, і консептизма (conceptismo) у прозі.

Однак "різниця між культеранізмом і консептизмом не вичерпується розходженням сфер їхнього існування (поезія - проза) і розподілом по жанрах".

Культераністи використовують у своїй поезії складний метафоричний стиль, як би намагаючись схопити за допомогою алегорій, незвичайних тропів мінливу суть життєвих подій. Культеранізм не був однорідним: в найбільш талановитих поетів цей "важкий стиль" усвідомлювався як новий спосіб художнього збагнення світу

Консептизм, на відміну від культеранізма, не прагне навмисно затемнювати зміст явищ і спеціально ускладнювати поетичну мову - "зміст цей і без того темний та прихований". Пафос консептизма саме полягає в тому, щоб зрозуміти цю складність життя, розшифрувати її "темний і важкий" зміст.