38)Життя творчість естетичні погляди Рабле

ворчість Франсуа Рабле (1494-1553) становить вершину французької літератури Відродження. Великий письменник був типовим зразком ренесансної людини - діяльним, допитливим, всебічно освіченим. НародивсяРабле в провінції Турень в родині адвоката. Початкову освіту він одержав у духовній школі. У 1520 р. вступиву фран-цісканський монастир в провінції Пуату, де сумлінно оволодівав схоластичною наукою і творами теологів. Однак середньовічна наука не задовольняла його. Він тягнувся до нових ідей, наполегливо вивчав античну культуру, оволодівав класичною латинською, грецькою та італійською мовами. У перші роки перебування в монастирі Рабле цікавився також питаннями права, поезії, лінгвістики, етики. Надмірна допитливість юнака викликала незадоволення в монастирі, і в Рабле відібрали всі грецькі книжки. Він не міг змиритися з таким обмеженням і в 1523 р. покинув монастир. Новий притулок Рабле знайшов у бенедиктинському абатстві, очолюваному єпископом Д'Естіссаксом. Рабле виконував обов'язки особистого секретаря єпископа і продовжував свої заняття в монастирі Лігюже, де він мав більше свободи і можливостей для поглиблення своїх знань, для спілкування з освіченими людьми й ознайомлення з реальним життям - разом із єпископом він багато їздив по провінції Пуату. Вивчення античної культури посилювало живу, творчу думку, критичне ставлення до мертвотної схоластики й богослов'я. У 1527 р. Рабле назавжди покинув монастир. Почалися роки мандрівок по Франції, під час яких Рабле жадібно вивчав людей, звичаї, побут і мову жителів сільських місцевостей і міст. Особливо великий інтерес у нього викликали університетська молодь, школярі й студенти, життя й діяльність інтелігенції. У 1530 р. він став студентом медичного факультету університету в Монпельє. З 1532 р. Рабле живе в Ліоні і працює лікарем. Ліон був тоді найбільшим торговельно-промисловим містом на півдні Франції, мав тісні торгові і культурні зв'язки з Італією. У 40-х роках в місті створилася Ліонська школа поетів.

Рабле відразу зійшовся з вченими-гуманістами, зокрема з Етьєном Доле і Депер'є, зачитувався творами європейських гуманістів. З великих сучасників особливе захоплення в нього викликав Еразм Роттердамський.

В Ліоні остаточно сформувався гуманістичний світогляд Рабле. Тоді ж він і приступив до написання великого твору «Гаргантюа і Пантагрюель». У 1534 р. письменник познайомився з паризьким єпископом Жаном дю Белле, визначним державним діячем, дипломатом, і побував з ним в Італії. На початку 1535 р. Рабле раптово покинув Ліон, що було викликане наступом реакції на гуманізм. У 1535-1536 pp. разом із дю Белле [243] він здійснює нову поїздку в Італію, де особливо цікавиться політичними проблемами, поширює свої знання в галузі мистецтва

Світову літературну славу Рабле здобув своїм романом «Гаргантюа і Пантагрюель»

Зображуючи гуманістичне виховання, Рабле не тільки заперечує схоластику і утверджує ідеал гармонійно розвинутої людини Ренесансу, а й надає цьому певного політичного смислу. Адже йдеться не просто про виховання кожної людини, а про формування особи ідеального монарха. Він поділяє думку Платона про те, що «держави тільки тоді будуть щасливими, коли царі стануть філософами, а філософи - царями»

Рабле виступає однаково непримиренно і проти католиків, і проти кальвіністів, загалом рішуче заперечує догматичні релігії і їхнього бога. Єдине, перед чим він схиляється, це природа. Тільки вона є для нього мірилом в оцінці життєвих явищ і людських вчинків. Згідно з його розумінням, усе, що йде від природи,- прекрасне й гармонійне, все, що протистоїть їй,- огидне і потворне.

"гаргантюа і пантагрюель"

Різноманітні в романі форми і прийоми комічного, вироблені Рабле під впливом фольклорної традиції. [257] Тут - і пародія, і шарж, і карикатура, і буфонада, але визначальним є гротеск, який проймає всю образність роману.

У концепції “великого часу”, який розкривається у “не прямолінійному” про-

цесі становлення культури і літератури, обґрунтовано необхідність переосмислення

ключових етапів цього процесу, одним з яких є формування та розвиток європейської

комедійної традиції.

У цьому зламним моментом для світового літературознавства стала робота М. Бах-

тіна “Творчість Франсуа Рабле”. У ній народна культура середньовіччя, Ренесансу й

античності розглянуті як конкретно-історичні прояви народно-сміхової культури, що

лежить в основі духовного становлення й розвитку людства. Найхарактернішим для

народної сміхової культури є нерозривна єдність “космічного, соціального та тілесно-

го”. Як наголосив М. Бахтін: “це ціле” подане у “своєму усенародному, святковому й

утопічному аспекті”

39)Загальна характеристика розвитку франц літ-ри 17 ст

.Загальна характеристика розвитку французької літератури 17 ст. Філософська та естетична основа, основні риси класицизму.У добу Відродження культурним центром Європи була Італія, у XVII ст. ним стає Франція. У XVII ст. у Франції склалася особлива форма правління — абсолютизм (уся влада належала одній людині — королю). Було подолано феодальну роздробленість, зламано опір феодалів; було встановлено певні закони, які обмежували свободу людей.

Творцем французького абсолютизму був кардинал Рішельє, який фактично керував державою (економікою, фінансами, армією, дипломатичними зв'язками) у період правління слабохарактерного і бездарного короля Людовіка XIII. Прагнучи зробити Францію такою самою могутньою й освіченою, як давній Рим епохи Августа, Рішельє опікувався мистецтвом. Він заснував Французьку Академію, через яку впливав на творчість письменників. Рішельє зробив літературу частиною державної ідеології, яка нав'язувала людям певні погляди та стереотипи.

Після смерті Рішельє (1642 року) та короля Людовика XIII (1643 року) дворянство спробувало відібрати владу в малолітнього короля Людовіка XIV, якому на той час виповнилось п'ять років, але ця спроба виявилась невдалою; країною правила матір короля Анна Австрійська. 1661 року двадцятитрирічний король при-ступив до правління. Людовік XIV (1638-1715), якого називали «Король — сонце», перетворив Францію на наймогутнішу державу Європи. Король — сонце з політичною метою використовував імідж відкритої, життєрадісної та доступної людини, цінителя муз і покровителя мистецтв. Проте насправді це був підступний і хитрий політик, небезпечний майстер придворної інтриги, який пам'ятав про колишній заколот.

Король вважав себе наступником римських імператорів, а своїх підданих — нащадками римлян. Він оточив себе художниками, поетами, музикантами, від яких вимагалось прославляти могутність та пишноту правління короля. Французький двір став центром мистецтв і законодавцем смаків. Знатні люди Німеччини, Росії, інших держав Європи намагалися наслідувати звичаї, моди, розкіш Парижа. У новозбудованому Версальському палаці король влаштовував придворні бали, на яких мусила бути присутня вся знать. Улюбленою розвагою Людовіка XIV був театр. За часів його правління французьке мистецтво (зокрема театр і література) досягло найвищого розквіту, повністю сформувався французький класицизм.

• Державна ідеологія Франції = економіка + політика + наука + + мистецтво.• Причина виникнення класицизму — укріплення монархізму в державі.• Класицизм (від лат. classicus — зразковий) — художній напрям (течія) у мистецтві та літературі XVII — початку XIX ст., для якого характерними є громадянська тематика, суворе дотримання певних творчих норм і правил.

. З мистецтва греків і римлян класицисти узяли лише ті правила, які вимагали дотримання суворого порядку, логіки та гармонії. Як відомо, основою античної архітектури є принцип прямих ліній або ідеального кола. Класицисти вважали цей принцип перемогою розуму над почуттями, а в добу Відродження цінувалося насамперед почуття. У цьому й полягають відмінності в наслідуванні та відродженні античного мистецтва за різних часів. Кла-сицисти вважали, що існують певні правила, за якими твориться краса. Якщо митець точно слідуватиме їм, у нього вийде досконалий художній твір. Крім того, класицизм — стиль у мистецтві, який вимагає дотримання найсуворішої дисципліни форми і змісту. Французького письменника Нікола Булло вважають теоретиком епохи класицизму. У трактаті «Поетичне мистецтво» він вивів правила класицизму.

Епоха класицизму породила великих драматургів, якими були трагіки Корнель і Расін, комедіограф Мольєр.

Критерії досконалого мистецтва — розум, логіка, правила. Правила класицизму

1) Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок читачам).2) Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу (один день), єдність місця (в одному місці).3) Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честь, обов'язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).4) Конфлікт пристрасті (серця) і обов'язку (розуму) — розум перемагає.5) Літературні жанри поділялись на «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; величава, урочиста мова), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; загальновживана мова), «низькі» (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми; розмовний стиль).