34. Відображення гуманістичних поглядів у романі Рабле Гаргантюа та пантагрюель.

Найвизначнішим художником французького Ренесансу й одним з найвидатніших представників нових поглядів на освіту й виховання у Франції був Ф. Рабле. Письменник-гуманіст у знаменитому романі "Гаргантюа і Пантагрюель" показав блискучу сатиру на середньовічне виховання. Його роман – це "захоплений гімн новому знанню й новій освіті, тріумфальна програма гуманістичної науки, просочена такою ж вірою в її непогрішність і радістю прилучення до неї, як викрик Ульріха фон Гуттена: "Уми прокинулися, життя стало насолодою!".

У своєму романі Ф. Рабле дотепно викривав вади середньовічного виховання й навчання. Король Грангузьє доручив навчання свого сина Гаргантюа схоластам і богословам, людям старої культури й старої науки. Вони змушували його зубрити так, щоб він, починаючи від абетки й закінчуючи серйозними трактатами, міг відтворювати все без запинки напам’ять, не цікавлячись змістом. "...Хлопчикові взяли в наставники великого богослова, магістра Тубала Олоферна, і магістр так добре зумів дати йому абетку, що той вивчив її напам’ять у зворотному порядку, для чого потрібно було п’ять років і три місяці. Потім учитель прочитав з ним Доната, Фацет, Теодоле й Алана, для чого потрібно було ще тринадцять років, шість місяців і два тижні". Тим часом батько став помічати, що син його, точно, робить великі успіхи, що від книг його не відірвеш, але що на добро йому це не піде й що на довершення всього він дурніє, тупіє й час від часу стає більш розсіяним і нетямущим. Тоді королю порадили запросити людей іншого напряму думок. Навчання Гаргантюа було віднято в схоластів і доручено гуманістам. У главах, які присвячені навчанню Гаргантюа гуманістами, Рабле в дуже яскравій формі розкриває свої ідеали гуманістичної педагогіки. Новий вихователь піклується про те, щоб зробити з Гаргантюа сильну, різнобічно виховану й освічену людину. План занять Гаргантюа був складений таким чином, що він не втрачав даремно ні години: весь його час ішов на придбання нових корисних знань. Одним із головних завдань освіти Рабле бачив в ознайомленні учнів із кращими творами латинських і грецьких авторів, з Біблією та іншими джерелами в оригіналах, у неспотвореній церквою формі: "Зміст читаних уривків зі Святого Писання часто робив на Гаргантюа таку дію, що він переймався особливим благоговінням і любов’ю до Бога, славив його та молився йому, тому що Святе Писання відкривало перед ним його велич і мудрість невиречену".

Наступний принцип, що був покладений в основу нової гуманної освіти й виховання, полягав в обов’язковому вивченні таких наук, як математика, астрономія, природознавство, ознайомлення з різними видами людської діяльності ...Гаргантюа робив успіхи й в інших математичних науках, як-от: у геометрії, астрономії та музиці (у той час як їхні шлунки засвоювали й переварювали їжу, вони креслили безліч геометричних фігур, а заодно вивчали астрономічні закони); ...темною ніччю, перед сном, вони виходили на найбільш відкритий простір у всьому будинку, дивилися на небо, спостерігали комети, якщо такі були, або положення, розташування, протистояння й збіг світил".

Як бачимо, особливого значення філософ надавав методам навчання: навчання, на його думку, повинно проходити в ігровій формі. Він думав, що найкраще будувати систему освіти так, щоб той, кого виховують, не розрізняв, де починається навчання й де закінчується відпочинок, і найкраще, коли відпочинок і навчання так чергуються між собою, що й те й інше сприймається з великою радістю для того, кого виховують. Це було точкою зору всієї нової культури виховання й освіти в епоху Відродження у Франції.

Ф. Рабле також наполягає на тому, що людина повинна отримувати не тільки розумову освіту, але й фізичне виховання: розум і тіло повинні розвиватися одночасно, паралельно й гармонійно. Після занять учень і вчитель "виходили на повітря й, по дорозі обговорюючи зміст прочитаного, відправлялися заради гімнастичних вправ у Брак або ж ішли в луги й там грали в м’яча, у гилку, у пиль тригон, настільки ж мистецьки розвиваючи тілесні сили, як тільки що розвивали сили духовні".

Таким чином, ми бачимо, що, визначивши метою освіти й виховання розвиток гармонійної, всебічно розвинутої особистості, Ф. Рабле своєю філософією зробив досить сильний вплив на подальший розвиток теорії й практики навчання та виховання.

35)Жанрова специфіка трагедій Жана Расіна

Ранні трагедії Расіна “Фіванда чи Брати-вороги” і “Олександр Великий” написані під впливом П. Корнеля і Ф. Кіно, однак у них уже намітилися і характерні риси його власного стилю. Перша значна трагедія поета “Андромаха” відкрила нову сторінку в історії французького театру. За нею з'явилася єдина комедія Расіна “Сутяги”, у якій, наслідуючи “Осам” Аристафана, драматург дотепно висміяв французький суд. Пізніше Жан Расін створив вісім трагедій: “Британік”, “Бєрєніка”, “Баязет”, Мітрідат”, “Іфігенія в Авліді”, “Федра”, “Есфірь”, “Аталія”

Художнє світовідчування Расіна формувалося в умовах, коли політичний опір феодальної аристократії був подавлений і вона перетворилася в покірну волі монарха, позбавлену творчих життєвих цілей придворну знать. У трагедіях Расіна на перший план висуваються образи людей, що розбещуються владою, охоплених полум'ям неприборканих пристрастей, людей коливних, що метаються. У драматургії поета домінує не стільки політичний, скільки моральний критерій. Драматургія Расіна зберігає внутрішню наступність з духовними традиціями епохи Відродження, і разом з тим Генріх Гейне мав підстави писати: “Расін був першим новим поетом... У ньому середньовічний світогляд остаточно порушено... Він став органом нового суспільства...”

трагедія "Федра"

Расін ставив перед собою високо повчальні цілі. Він писав у передмові до трагедії: “... Слабості любові вважаються справжніми слабостями; пристрасті виступають лише для того, щоб показати всю розруху, яку вони заподіюють; і порок намальований у них скрізь такими фарбами, що змушують зрозуміти і зненавидіти його неподобство” [13; 6]. Трагедія Расіна від перших віршів до останніх розкриває історію боротьби волі і пристрасті, перемагає почуття, перемагає пристрасть, але які страшні наслідки спричиняє ця фатальна перемога: наклеп, убивство і, нарешті, ганебну загибель людини, у якої воля і розум уступили пристрасті.

Расін майстерно володіє мистецтвом композиції: нічого зайвого в чіткій, ясній лінії розвитку сюжету, і разом з тим сценічний інтерес підтримується несподіванкою перетворень.

36)Життєвий та творчий шлях Філдінга. Поетика роману історія Тома Джонса

Творчість англійського письменника Генрі Філдінга була різножанровою: публіцист і драматург, теоретик роману і блискучий романіст, він у всіх жанрах виступав гострим критиком сучасності, проте не гірко-песимістичним, як Свіфт, а життєстверджуючим та світлим.

Народившись у збіднілій аристократичній родині, Філдінг навчався у привілейованій школі в Ітоні, поступив до Лейденського університету в Голландії, але потім був змушений самотужки заробляти на життя і залишив навчання.

Філдінг став драматургом-комедіографом. Його сатиричні комедії нравів користувались успіхом у глядачів, проте закон про театральну цензуру, що вийшов у 1737 р., змусив його, говорячи словами Б. Шоу, "из цеха Мольєра и Аристофана перейти в цех Сервантеса". Для Філдінга дійсно велике значення мала романна традиція, закладена Сервантесом. Він намагався одночасно створити новий, особливий тип роману, названий письменником "комічним епосом". У такому жанрі головне, за письменником, — зображення природного характеру людини. Для цього комічна оповідь не повинна бути карикатурною; іронічна інтонація автора, його гострий погляд на людські слабкості та недоліки мали поєднуватися з оптимістичною вірою в добрі паростки в людині, із переконанням, що в природі не існувала не тільки абсолютно ідеальних, а й абсолютно поганих людей.

У своєму найкращому романі— "Історії Тома Джонса, знайди" (1749)— Філдінг розповів читачам саме про таких людей. Обравши форму роману "великого шляху", він змальовував широку життєву панораму. Проводячи свого головного героя крізь різноманітні верстви англійського суспільства XVIII ст., насичуючи його життя смішними та гіркими пригодами, легковажними вчинками та добрими поривами, романіст врешті-решт закінчив історію щасливою розв'язкою, тому що впевнений: його Том Джоне, хоча й помилявся, однак за свої прямолінійність, доброту та природність заслуговує на кращу життєву долю. Своїм романом Філдінг не лише досяг популярності, а й заслужив честі бути названим В. Скоттом "батьком роману в Англії".

Сам Філдінг неодноразово підкреслював своє прагнення продов жити традицію Сервантеса, і невипадково наблизив поетику "Тома Джонса" до поетики ''Дона Кіхота'', а роман великого іспанця теж на зивають енциклопедією життя Іспанії. Таке реалістичне відтворення побуту різних прошарків тодішнього англійського суспільства дозво ляє вести мову про соціально-побутовий характер "Тома Джонса".

Але це далеко не повна жанрова характеристика твору: сам автор визначав його як "комічний епос у прозі" . Майстерності в царині гумору і сатири Філдінгові дійсно не позичати. Чого варта лише сцена "битви'' сільських жителів, переважно заздрісних сусідок, із жінкою не надто суворих моральних принципів, першою з-поміж коханок Тома Джонса. Моллі Сігрім (кн. IV, р. VIII), де автор до такої міри тонко пародіює Гомерову "Іліаду". що не можна втриматися від смі ху. Звичайно, сміятиметься лише той, хто знає "Іліаду", про що Філ дінг прямо попереджає вже у самій назві згаданого розділу: "Битва, оспівана музою в гомерівськім стилі, яку може поцінувати лише читач, вихований на класиці.

Порівняймо ''заспіви" Гомерового героїчного епосу і згаданого фрагменту Філдінгового "комічного епосу в прозі":

Гомер. "Іліада": "Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла//Згубний, що дуже багато ахеям лиха накоїв ,. ".

Г.Філдінг. "Історія Тома Джонса, знайди": "О музи, котрі люблять оспівувати битви, як би вас там не називали..., якщо ви ще не вмерли з голоду..., допоможіть мені у цій важливій справі! Сам з усім не впораєшся ",

Та що там "заспіви": тут тобі І "гомерівський спокій", і складні епітети, і ретардація (уповільнення дії), і ще багато атрибутів стилю геніального елліна.

Розглянемо хоча б останній із щойно названих прийомів - ретар дацію, яка в наведених далі прикладах досягається описами-порівняннями. Типовий приклад із "Іліади" - епізод сцени шикування військ мірмідонян їхнім базилевсом Ахіллом: "... Мов зграя вовків ненаситних, Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги. Оленя в горах настигши, рогатого рве на шматочки В хижій жадобі, і пащі у них червоніють од крові, Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводних, Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу Воду, ригаючи кров'ю убитого звіра, а в грудях Серце безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби. Так мірмідонян вожді і правителі шумно збиралися В лави .. "

А ось пародійна паралель із роману Філдінга: Як велика череда коров на дворі богатого фермера, почувши віддалік, під час доїння, мичання телят, які скаржаться на крадіжку їхньої власності, підні має страшенне ревіння, так голоси сомерсетширського натовпу зли¬лися у пульсуюче ревіння, що складалося зі стількох зойків, вигуків і інших найрізноманітніших звуків, скільки було людей у натовпі...

У "Томі Джонсі відчувається також вплив роману великої дороги". саме жанрові ознаки роману великої дороги (а мандрам героїв відведено кілька сот сторінок твору) дозволяє авторові зобра зити побут і мораль дуже різних людей: від села до Лондона, від жаб раків до найбагатших аристократів, сприяє набуттю твором ознак со ціально-побутового роману.Уміло поєднуючи можливості роману великої дороги і соціально-побутового роману, Філдінг укотре підтверджує свою письменницьку майстерність,

Том Джонс добрий, красивий, шляхетний, він нічого не боїться, здатний до співчуття, до великої любові, йому чужа ненависть, зайва самозакоханість, злоба. Жодного по-справжньому безчесного вчинку не зробив він за все своє життя, а за всі свої проступки він мучиться неймовірним усвідомленням власної неправоти.Проступки Тома Джонса з лишком викупаються його доброчесним, благородством, здатністю любити і бути гаряче вдячним, якими не володіє Блайфіл. І по закінченні твори ми віримо, що він більше не стане їх здійснювати, адже він знайшов істинне щастя і йому відкрита дорога чесноти.Том Джонс переповнений почуттями, емоціями, він сповнений життя.