146. Михайло Леввдький.

Митрополи́т Миха́йло Леви́цький— єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 8 березня 1816 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Біографічні відомості

Народився на Покутті у Відні завершив духовну освіту науковим ступенем доктора богослов'я.1798 - висвячений на священика. З 1797 — префект Львівської духовної семінарії, пізніше професор Святого Письма та пасторального богослов'я у Львівському університеті.3 1808 — канонік Галицької митрополії у Львові.

На 15-річчі священства (1813) одержав єпископські свячення на Перемиський престол.1846 - номінований на примаса Галичини, титул якого раніше традиційно надавався римо-католицькому єпископові.1856 - Папа Пій ІХ призначив владику Левицького кардиналом )\.Будучи на посту перемишльського єпископа з 1813 та в перших роках перебування у сані митрополита, заснував 383 народних (парафіяльних) шкіл у древній Перемисько-Самбірській єпархії — і піклувався про видання для них підручників; підтримав створення освітнього Товариства священиків у Перемишлі (1816) і дяко-вчительського інституту (1817). Спільно з Іваном Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини.

У 1815 році (за іншими даними в 1816 році []) М. Левицький видав "Катехізис", а згодом у 1816 "Буквар славенського язика". Обидві книги були надруковані зрозумілою для простого народу українською мовою в Будапешті (що на той час називався ще Будою). Львівська митрополича консисторія курендою від 20 червня 1816 р. зобов’язувала деканів купувати цей «Катехізис» та користуватися ним у всіх церквах. Згодом "Катехізис" набув популярності в обох галицьких єпархіях - Перемиській і Львівський. Автором обидвох книг був І.Могильницький.

Згодом визначився як консерватор, близький до польсько-шляхетських кіл, противник модерних віянь в суспільному і культурному житті. Став одним з ініціаторів цензурної заборони альманахів «Зоря» і «Русалка Дністровая», що їх видала «Руська трійця». Був учасником Віденського конгресу 1815. У 1839 Левицький виступив з протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині й Білорусі.Під час Революції 1848—1849 в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки.

Смерть .Помер і похований у колишньому монастирі Успення Богородиці (с. Унів ) 14 січня 1858. Похоронними богослужіннями прощали найвищого церковного ієрарха і палкого патріота по всій Галичині, у Відні, а також у Римі.

142. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.

19 ст. тривало довше ніж 100 років – не з 1800 по 1900, а 1780 – 1914. Охоплює приблизно 130 років. Починається з ліквідації Запорізької автономії з одного боку та поділи Польщі з іншого боку (1772, 1793, 1795). Однак головне – не зовнішні зміни, а внутрішній переворот у світогліді, відмова від подальшого відстоювання автономії. Новий уклад, що постав на українських землях радикально відрізнявся від довоєнного. Революції після війни в Росії та Україні. Вирізняються 3 фази розвитку -1. Від занепаду козацького устрою до 1840-их, 2. Від 1840-их до 1880-их, 3. Від 1880-их до 1914. Шляхетська, народницька та модерністична епохи. Періодизація побудована на Наддніпрянському розвитку, проте в основних рисах прикладається і до Галичини. Ця паралельність у розвитку підтверджує внутрішню єдність українського народу. 1848 рік не висунув на чоло громадянства якоїсь нової соціальної групи. Перехід до модерної епохи ознаменували постання великої Націонал-демократичної групи, куди ввійшов і сам Франко, витворення двопартійної системи.