135. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.

Народився у м.Гадяч на Полтавщині в дворянській родині козацького походження. Вчився в Полтавській гімназії. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. . На еміграції в Женеві розгорнув активну діяльність з метою репрезентації українства на заході. У 1885 р. переїздить до Болгарії і стає професором Вищої школи в Софії (згодом – університет).

М.Драгоманов виступав ідеологом створення Русько-Української радикальної партії в 1890 р.Провідник громадівського руху. Громадівська молодь гуртувалася навколо М.Драгоманова та Ф.Вовка, поступово студенти почали організовувати свої гуртки в Києві та інших містах.В лютому 1873 р. у Києві був створений Південно-Західний Відділ Імператорського Російського географічного товариства, ідеологом і координатором якого виступав П.Чубинський. Членами-засновниками Південно-Західного Відділу стали активні громадівці, відомі вчені: історики В.Антонович, М.Драгоманов, етнограф П.Чубинський.Заходами Відділу і коштом Громади були видані 2 випуски підготовлені В.Антоновичем і М.Драгомановим «Исторические песни малорусского народа» в 2 томах (1874-1875). За перший том цієї збірки укладачі отримали премію в 500 крб., яку передали на потреби Громади.

Як фундатор українського соціалізму, M.Драгоманов, учасник загальноросійського та українського рухів, піддав критиці дві фази російського соціалізму: народництво і марксизм. Він пережив піднесення і занепад народництва, як російського так і українського, і застав зародковий стан формування марксизму в Росії та Україні. Ставлення до марксизму у М.Драгоманова складне. З економічною теорією Маркса він познайомився завдяки М.Зіберу та С.Подолинському. Разом з тим, М.Драгоманов ніколи не був предтечею або попередником марксизму в Україні та Росії. Він був принциповим противником марксизму. Одним з перших теоретиків соціалізму він піддав марксизм нищівній критиці. Про тонку соціалістичну інтуїцію і аналітичний склад мислення М.Драгоманова свідчить його характеристика генетичних вад російського марксизму. Саме М.Драгоманов один з перших теоретиків і критиків соціалізму звернув увагу на тоталітарний характер, «аракчеєвський дух» російської соціал-демократії останньої чверті ХІХ ст.

136. М.Максимович.

Культурно-громадський діяч, вчений – природознавець, історик, філолог, етнограф. Народився на хуторі Тишківщина на Полтавщині. Вчився в Московському університеті, закінчив два відділи: словесний і природничий філософського факультету та медичний факультет (1823).

Після польського повстання російський уряд посилив політику русифікації південно-західного краю – правобережної України. Як протидія польським впливам у Києві був відкритий «Університет св. Володимира» (1834 р.). Першим його ректором став вчений, відомий культурний і громадський діяч М.Максимович. В 1835 р. він залишив посаду ректора. В університеті працював до 1845 р., коли вийшов у відставку через стан здоров’я. М.Максимович оселився на своєму хуторі Михайлова Гора на Чернігівщині, де займався напруженою науково-літературною діяльністю. Він знаходився у центрі культурно-громадського життя Наддніпрянської України.

Коло науково-академічних інтересів М.Максимовича було надзвичайно широким, він був одним з останніх у ХІХ ст. вченим-енциклопедистом.

Важливу роль у становленні української самосвідомості відіграла така наука як етнографія, що виникла і досягла значних успіхів у першій пол. ХІХ ст. Початки української етнографії пов’язані із збиранням народних пісень, народної творчості.

У 1827 р. була надрукована збірка пісень М.Максимовича, що містила 223 пісні і мала великий вплив на громадськість в Україні та Росії, зокрема на творчі задуми О.Пушкіна, М.Гоголя та ін. М.Максимович багато зробив у галузі української етнографії, історії, археології та мовознавства.З 1843 р. у Києві була створена Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, мета якої – збирання і публікація документів, пам’яток, джерел з історії «Південно-Західного краю» – Правобережної України. Активними співробітниками комісії стали М.Костомаров, М.Максимович, В.Антонович.