1. Залежно від місця організації контролю на тому чи іншому етапі виробництва розрізняють:

Вхідний контроль — контроль споживачем сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції, які надходять до нього від інших підприємств чи інших дільниць виробництва. Вхідний контроль дає змогу уникнути зниження якості продукції через помилки постачальника, зібрати об’єктивну інформацію про закупівельні матеріали для вибору найбільш прийнятного постачальника чи формулювання додаткових вимог до показників якості матеріалів.

Операційний контроль — контроль продукції (чи технологічного процесу), який здійснюють після завершення певної виробничої операції.

Приймальний контроль — це контроль готової продукції після завершення всіх технологічних операцій із її виготовлення, за результатами якого приймають рішення про придатність продукції для постачання чи використання

2. Залежно від охоплення контрольованої продукції вхідний, операційний і приймальний контроль може бути:

Суцільний — рішення про якість контрольованої продукції приймають за результатами перевірки кожної одиниці продукції.

Вибірковий контроль, за якого рішення про якість контрольованої продукції приймають за результатами перевірки однієї чи кількох вибірок із партії. Для аналізу результатів вибіркового контролю застосовуються методи математичної статистики, що дозволяють, базуючись на обмеженій кількості контрольних перевірок, визначати з потрібним ступенем точності якість партії виробів чи стану технологічного процесу. Подібні методи контролю називаються статистичними

3. Під час дослідження однієї або кількох характеристик виробу під впливом сукупності фізичних, хімічних, природних або експлуатаційних факторів проводяться іспити готової продукції, які залежно від цілей контролю поділяються на:

попередні — це іспити дослідних (головних) зразків для визначення можливості приймальних іспитів;

приймальні — іспити дослідних (головних) зразків для визначення можливості їх постановки на виробництво;

приймально-здавальні — іспити кожного виробу для визначення можливості його постачання замовникові;

періодичні — іспити, що проводяться один раз на 3—5 років для перевірки стабільності технології виробництва;

типові — іспити серійних виробів після внесення істотних змін у конструкцію або технологію.

40. Видова (технологічна) структура основних фондів чинники та тенденції її динаміки на виробничих підприємствах.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі:

виробничо-технологічні особливості підприємства;

науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

територіальне розміщення підприємства.

По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.