32. Запорізька Січ у XVIII ст.

Доля запорожців після Полтавської битви

У 1708-1709 рр. запорожці підтримали І. Мазепу. У травні 1709 р. Січ була знищена російськими військами, а після Полтавської битви запорожці змушені були піти у володіння крим ського хана. Вони заснували Січ на річці Каменка, а потім оселилися в гирлі Дніпра, де заснували т. зв. Олешківську Сім (1711 рік). Запорожці залежали від кримського хана і змушені були брати участь у його походах на Північний Кавказ. Життя в Олешківській Січі обтяжувало козаків. У цих суворих пустельних місцях було мало дичини, майже неможливо було займатися землеробством і скотарством. Більшість запорожців хотіла повернутися на батьківщину. Але лише в 1734 р. ца риця Анна дозволила козакам повернутися і побудувати Нову Січ. Козакам повернули їхні колишні володіння. Край було поділено на 8 адміністративних одиниць, що називалися па ланками. У добу Нової Січі запорожці активно переходять до розвитку сільського господарства. Старшина і заможні козаки швидко багатіли, використовуючи найману працю селян-уті качів. Загальна чисельність населення Запорожжя поступово досягла 100 тис. чоловік. Хутірські господарства козаків були високопродуктивними і виробляли багато продуктів на ринок. Козаки продовжували виконувати прикордонну службу, але російські урядовці поступово обмежувати їхню волю. Час тину території було відібрано в запорожців і передано донсь ким козакам. Два райони на півночі козацького краю засели ли переселенці із Сербії (т.зв. Слов'яносербія і Нова Сербія).

Зруйнування Запорозької Січі та захоплення її земель. Розправа над козацькою старшиною. П. Калнишевський

Після війни з Туреччиною (1768-1774 рр.) Кримське ханство потрапило в залежність від Росії. Катерина II, котра раніше терпіла запорожців як прикордонні війська, тепер вирішує знищити Січ. У Січі переховувалися селяни, що втекли від російських поміщиків. Козацькі землі можна було викорис­товувати для нагородження російських і українських дворян.

На ці землі також передбачалося направити іноземних переселенців. Саме існування Січі нагадувало українцям про їхнє героїчне минуле й ускладнювало централізаторську політику Цариці. У червні 1775 р. російські війська генерала П. Текели зненацька оточили Січ у той момент, коли більшість козаків ній були відсутні. Старшин заарештували, клейноди відпра­вили до Петербурга. У серпні 1775 р. цариця видала маніфест )о ліквідацію Запорозької Січі.

Заарештували, віддали до суду і. позбавили майна старшин Порохна, М. Чорного, И. Кулика, И. Глобу та ін. Части-старшин було заслано у віддалені монастирі. Останній ко-Іовий отаман Петро Калнишевський був довічно засланий до Соловецького монастиря. Він пробув у засланні 26 років звільнений Олександром І тільки у віці 111 років. Усі старшини вірно служили Російської імперії і були покарані лише тому, що були лідерами запорожців.

33. Києво-Могилянська Академія XVII-XVIII ст.

Особливості розвитку культури в XVIII столітті

На початку XVIII ст. в Гетьманщині зберігалися сприятливі умови для розвитку культури. Діяла Києво-Могилянська академія, було відкрито колегіуми в Чернігові, 1726 р. у Харкові та 1737 р. у Переяславі. Там могли здобувати освіту не тільки діти шляхти і козаків, а й вихідці з міщан і селян. Початко­вою освітою займалися священики, але найбільше мандрівні дяки — учителі, що переходили із села в село. Платили за навчання батьки учнів. Своєрідною була літературна спадщина. На початку XVIII ст. з'являються чудові козацькі літописи Григорія Граб'янки і т. зв. «Літопис Самовидця». У літописах докладно описується історія України за часів повстання Бог-дана Хмельницького. Архітектура набуває форм, відомих як українське бароко. Витончені храми, інші церковні споруди вирізнялися красою і своєрідністю. Великі кошти на будів­ництво виділив І. Мазепа. Розвивався живопис (іконопис, портретний і народний живопис). Народні художники широ­ко використовували сюжет про козака Мамая. Із занепадом Гетьманщини умови розвитку культури різко погіршуються. Старшина дедалі підпадає під вплив західноєвропейської та російської культур. Проте, у другій половині XVIII ст. ук­раїнська культура зберігає високий рівень розвитку.

Центром освіти продовжувала залишатися Києво-Могилянсь-ка академія, але протягом XVIII ст. її роль буде поступово знижуватися. Після гетьманства І. Мазепи кількість студен­тів в академії різко скоротилася, але завдяки завзятій роботі київського митрополита Р. Заборовського в 30-40-х роках академія досягає нового розквіту. В академії викладали фі­лософію, риторику, теологію і мови. Технічні спеціальності, точні науки тут не вивчалися. У другій половині XVIII ст. серед студентів академії переважатимуть діти священиків, вихідці з дворян їхали навчатися до університетів Росії та Західної Європи. Великими вченими України були Ф. Прокопович (філософія), Л. Баранович (теологія), Г. Сковорода (філософія). Г. Сковорода був не тільки блискучим ученим, але також викладачем і поетом. До кінця XVIII ст. швидко розвивається математика. 1793 р. підручник математики ви­дає І. Фальковський. Засновником вітчизняної епідеміології став Д. Самойлович, засновником українського акушерства і педіатрії — Н. Максимович-Амбодик.

На території України активно поширюється різна літера­тура, хоча переважають книги навчального і релігійного зміcту. Найбільші тиражі книг видавалися в Києво-Печерській і Львівській братській друкарнях.