21.Козацькі повстання 1620-1630-х рр..

Зростання феодального гноблення, утиски на національ­ному та релігійному грунті викликали активний опір народних мас. Головною рушійною силою антифеодального руху в Ук­раїні були селяни, які не тільки здійснювали втечі, а й поступо­во переходили до більш активних форм боротьби: нападали на Шляхетські садиби, захоплювали майно феодалів і навіть розп­равлялися з ними. Так, в Україні виник рух опришків. Вперше Вони як народні месники згадуються в документах 1529 р. Хвиля народного гніву охопила гірські райони Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. Ватажками опришківських загонів були Петро Чумак і Марко Гатала. Антифеодальний та визвольний рух в Україні поступово зміцнювався, переростаючи в коЗацько-селянські повстання, що були серйозною погрозою для польсько-шляхетського панування. Найвище піднесення цього руху припадає на рубіж XVI-XVII ст.

Це Були такі повстання: 1)Під проводом К. Косинського (1591-1593); 2)С. Наливайко (1594-1596); 3)Марка Жмайла (1625); 4)Тараса Федоровича (Трясила) (1630); 5)Іван Сулима (1635); 6) Козацьке повстання 1637-1639

За своїм характером козацько-селянські повстання в Україні наприкінці XVI - у першій третині XVII ст. не відрізнялися від інших народних рухів середньовіччя проти феодального гніту. Головною рушійною силою повстань на українських землях виступало козацтво в союзі з селянством і міськими низами. Повстання були спрямовані також проти національних і релігійних утисків, на звільнення України від іноземного пануван­ня. Ці повстання сформували грунт для визвольної війни Хмельницького.

22. Причини, рушійні сили та характер Української національної революції XVII ст..

Національно-визвольною війною українського народу 1648 - 1654 рр. починається новий період української історії-створення національної державності. Її рушійними силами були: селяни, козаки, міщани, ко­зацька старшина, дрібна українська шляхта, нижче православ­не духівництво. 4 лютого 1648 р. Б. Хмельницький з невеличким заго­ном повстанців оволодів Січчю, а 9 лютого завдав поразки загонам черкаського і чигиринського полковників, які готу­вали наступ на повстанців. Через кілька днів після одержан­ня в Запорожжі гетьманської булави Б. Хмельницький відкрито виступив проти польських військ. На початковому етапі війни вимоги Б. Хмельницького та його соратників обмежувалися ідеєю автономії для коза­чого регіону. Під час переговорів із послами коронного геть­мана М. Потоцького вимоги повстанців зводилися до такого: вивести польські війська з цього регіону, ліквідувати в ньо­му органи управління Речі Посполитої, надати козакам мож­ливість укладати міжнародні договори. Ці вимоги були неприйнятні для польської сторони, і вона почала активну підготовку до придушення повстання. 1648р. разом із місцевими повстанцями було звільнено весь західний регіон. Завдяки успіхам, досягнутим за рік ведення воєнних дій, Б. Хмельницький і його соратники змогли більш чітко сфор­мулювати основні принципи національної державної ідеї. 25 лютого 1649 р. у результаті укладеного перемир'я геть­ман домігся визнання де-факто автономії козацької України. Кордони між нею і Річчю Посполитою проходили по річках Горинь, Прип'ять та Кам'янець-Подільський. Влітку 1649р. війна вибухнула з новою силою. Об'єднане українське і кримське військо в середині липня взяло в блокаду Зборів, що тривала до початку серпня. У пошуках виходу з критичної ситуації польський король звернувся до кримського хана з проханням почати переговори. Останній прийняв пропозицію, оскільки був затятим супротивником розгрому Речі Посполи­тої і створення незалежної Української держави. Хан прово­див політику «рівноваги сил» і обопільного ослаблення сторін. За умовами Зборівського договору, укладеного 18 серп­ня 1649 р., реєстрове військо повинно було складати 40 тис. чоловік. Козаки мали право жити в трьох воєводствах — Київському, Брацлавському і Чернігівському. Державні по­сади в них могли займати тільки шляхтичі православної віри. Королівські війська не мали права знаходитися на території цих воєводств. Усім учасникам повстання оголошувалася амністія, а українським шляхтичам, які брали участь у по­встанні, поверталося конфісковане майно. Прообразом політичної організації повсталих стала За­порозька Січ. її традиційна військово-адміністративна органі­зація і порядок були відомі й зрозумілі народним масам. 18січня 1654 р. Б. Хмельницький скликав раду, на якій було прийнято рішення про перехід України під верховен­ство російського царя. Учасники Переяславської ради присяг­нули на вірність Росії, а потім В. Бутурлін від імені царського уряду передав Б. Хмельницькому знаки гетьманської влади. Після Переяславської ради почався переговорний процес про визначення правового статусу України. В узагальненому вигляді вимоги козацької старшини були розроблені на стар­шинських радах на початку 1654 р. і оформлені як «Просительний лист», що передали царським чиновникам у Москві. Ці вимоги складалися з 23 пунктів. Вони і лягли в основу пе­реговорів про умови входження України під протекторат Росії і більше відомі як «Статті Богдана Хмельницького». Остаточні умови входження України під протекторат Росії були розроблені в результаті двосторонніх переговорів у Москві 13-21 березня 1654 р. між посольством гетьмана Б. Хмельницького і царськими чиновниками.