2. Розрахунок чисельності виробничого персоналу по окремих категоріях на автомобільному транспорті.

Визначення загальної чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування, належності до якої-небудь галузі народного господарства, за обсягами розрахунки чисельності будуть різними для підприємств масового і серійного виробництва порівняно з підприємствами одиничного та дослідного виробництва. Крім того, підприємство, що докорінно диверсифікує свою діяльність, стикатиметься зі значно більшими проблемами у таких розрахунках, ніж підприємство, що розширює тільки обсяги виробництва; підприємству, виробництво на якому ритмічне протягом року, невідомі проблеми виробництва сезонного характеру, в тому числі й ті, що стосуються розрахунків чисельності персоналу.

Визначаючи чисельність працівників, необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища:

• ринкову кон’юнктуру, пов’язану з тим чи іншим видом діяльності;

• циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загальноекономічного спаду;

• регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей у регіони з більш дешевою робочою силою):

• державні (урядові) програми та замовлення;

• юридичні аспекти (закони, угоди з профспілками);

• можливості використання тимчасового найму працівників для надомної праці.

Загальна чисельність водіїв АТП визначається за формулою:

(АГе + АГпз)

Чв = ___________ ,

ФРЧ чол.

де АГе – автомобіле-години експлуатації,

АГпз – автомобіле-години підготовчо-заключного часу

АГпз= (Тмо + Тпз) * АДе * Кзм

60,

де Тмо – час передрейсового медичного огляду водіїв, 5 хв на зміну;

Тпз – норма часу на виконання підготовчо-заключний операцій, 18 хв на зміну;

АДе – автомобіле-дні експлуатації;

Кзм – кількість змін роботи.

ФРЧ – річний фонд робочого часу водія, год.

ФРЧ=0,96* (Др*tрд - Дпс*1 - Двідп*tрд),

де Др –дні роботи на рік;

Дпс – кількість передсвяткових днів на рік;

Двідп – тривалість відпустки для робітника, днів.

Чисельність ремонтних робітників визначається за формулою:

Чрр = Тзаг___

(ФРЧ * Кпп), чол.,

де Тзаг – загальна трудомісткість робіт з ТО і ремонту, люд-год;

ФРЧ – річний фонд робочого часу ремробітника, год:

Кпп – коефіцієнт підвищення продуктивності праці.

Чисельність керівників, спеціалістів та службовців визначається або за штатними розписами або розрахунковим методом на основі нормативів.

2. Продуктивність праці на автомобільному транспорті та методика її розрахунку.

Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної праці.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги).

Економічна сутність продуктивності праці полягає в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та витратами робочого часу на її виготовлення, чим вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.

Витрачена на виготовлення одиниці продукції праця поділяється на живу і минулу.

Підвищення продуктивності праці означає економію живої праці при загальному зменшенні витрат минулої.

Розрізняють продуктивність індивідуальної і загальної праці.

Продуктивність загальної праці визначається відношенням виробленої за розрахунковий період національного валового доходу до кількості працівників, зайнятих у сфері виробництва:

∑Дв_

ППзаг = N

Показники рівня виробітку: вартісні, натуральні, трудові.

Натуральні показники виробітку найбільш точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію.

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найпоширеніші – вартісні показники виробітку. Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід ураховувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства (організації) всі чинники зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх чинників належать ті, що об'єктивно перебувають поза контролем окремого підприємства (законодавство, політика і стратегія, ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси), а до внутрішніх — ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали, енергія; персонал, організація виробництва й праці, система мотивації тощо).

Також можуть використовуватися такі групи факторів зростання продуктивності праці на підприємствах:

1) матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, застосування нових видів сировини та матеріалів тощо);

2) організаційні (поглиблення спеціалізації, удосконалення системи управління, організації праці тощо);

3) економічні (удосконалення методів планування, систем оплати праці);

4) соціальні (створення належного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу тощо);

5) природні умови та географічне розміщення підприємств.