4. Сутність власності. Форми власності.

Власність - головна економічна категорія. У будь-якій економічній системі рішення людей залежать від загальновизнаних у даному суспільстві прав власності. Право власності дає зрозуміти:

- як функціонує економічна система держави, господарського об'єднання (юридичної особи) чи сім'ї;

- як і чому саме так розподіляється національний дохід між громадянами;

- яким чином у суспільстві здійснюються процеси попиту і пропозиції.

З власністю пов'язані права і свободи людини. Без свободи вибору діяльності та свободи цін неможлива рівновага на ринку. Але це не буває без чисельних відокремлених власників.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження працею, природними ресурсами та майном.

Право власності - є правом контролювати використання певних людських природних, матеріальних та інтелектуальних ресурсів і розподіляти витрати та вигоди, що виникають при цьому.

Відносини власності визначають: суспільно-політичний устрій, інтереси соціальних групп, можливості інтеграції із світовою економічною системою.

На сучасному розвитку суспільного господарства України - сам процес переходу до ринкової економіки. Власність повинна давати дохід і в цьому суть володіння нею. Виникла вона в часи первісного люду, стверджувала пануючу владу залежних над незалежними.

З часом вона змінювала лише форму, своє обличчя і ці зміни ставали найвизначнішими історичними подіями, кожна з яких являє собою епоху існуванню людства: рабовласництво, соціалізм, соціальне ринкове господарство.

Об'єктами права власності можуть бути:

- людський капітал (успадкована чи набута здатність до пращ);

- природні ресурси (земля, її надра, повітряний простір, водні ресурси та ін);

- майно (будинки, засоби виробництва, кошти, цінні папери, вироблена продукція,

- транспортні засоби, інше майно споживчого та виробничого призначення);

- результати інтелектуальної праці (твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, науково-технічна та комерційна інформація, промислові зразки).

Право на власну працю є неторканим правом власності у демократичному суспільстві.

Найціннішою власністю є людський капітал, бо основна частина доходів країнах соціально-ринкової економіки здобувається саме на цей капітал.

Сучасна ринкова економіка визначає три види інтелектуальної власності:

- приватна власність, яка закріплюється володінням патентом чи ліцензією;

- загальнодержавна (суспільна) власність (сума знань та ідей, які перебувають у розпорядженні держави або всього суспільства і не можуть бути закріплені за будь-якою юридичною особою);

- проміжна форма, яка являє собою науково-технічну інформацію, як, неможливо закріпити патентами чи ліцензіями на тривалий строк у зв'язку з можливостями імітації створеної на її основі продукції у видозміненому вигляді.

Форми інтелектуальної власності розвиваються на основі регулювання відносин між творчою особою, генератором наукових ідей та винаходів, державою і власником капіталу.

В сучасних умовах іде еволюція відносин власності.

Інтернаціоналізація капіталу та його концентрація в країнах ринкової економіки сприяють подальшому розвитку колективних форм приватної власності у вигляді акціонерних і партнерських компаній, кооперативів.

Тут відбувається деперсоніфікація капіталу тобто відокремлення капіталу власності від капіталу функції.

Важливим етапом на цьому шляху є формування ринку цінних паперів та концентрація капіталу на фондових біржах, у банках, холдингових, страхових і трастових компаніях, які здійснюють посередницькі операції.

Водночас у розвинутих країнах здійснюється дезинтеграція прав власності.

Але всі права власності в деякій мірі завжди обмежені.