24. Міжнародна заборгованість, як сучасна проблема міжнародних фінансів. Еволюція, сучасний стан та шляхи вирішення проблеми міжнародної заборгованості.

Криза міжнародної заборгованості є однією з серйозних проблем в функціонуванні глобальної економічної системи. Такі кризи починаються з того, що яка-небудь країна чи група країн оголошують про неможливість виплачувати свої зовнішні борги або про анулювання свого боргу. Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 3 стадії кризи:

1. Перша стадія — 1980—1985 рр.Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгованості країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерційними банками, а інша частина заборгованості припадала на офіційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямована на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку. 2. Друга стадія — 1985—1989 рр.Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку. Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи скорочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера — виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування. 3. Третя стадія — з 1989 р. дотепер.У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропоновано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржникам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу. Боржники використовували політику залучення як прямих так і побічних інвестицій; свопи борг/акції; викуп заборгованості; погашення заборгованості поставками товару.

Зобов’язання по обслуговуванню зовнішнього боргу виконуються або за рахунок експортної виручки і скорочення імпорту, або шляхом нових позик за кордоном. Для вирішення проблеми заборгованості країни були вимушені брати нові позики, а також – звернутися за допомогою до стабілізаційної програми МВФ, умови якої включають 4 компоненти: 1) відміна або лібералізація валютного та імпортного контролю; 2) зниження обмінного курсу місцевої валюти; 3) жорстка внутрішня антиінфляційна програма (контроль за кредитами банків, за видатками державного бюджету, за дефіцитом державного бюджету, за ростом заробітної плати, зняття контролю за цінами); 4) стимулювання іноземних інвестицій і відкриття економіки країни світовому господарству.

Основними шляхами конвертації проблемних боргових зобов’язань є такі: списання боргу (держава-позичальник змушена відволікати частину власного ВВП, необхідного для національного господарського розвитку, на погашення зовнішньої заборгованості, яка, по суті, стає додатковим податком на громадян даної країни), викуп боргу (купівлю країною-позичальником своїх боргових зобов’язань на відкритому ринку зі значним дисконтом), сек’юритизація (механізм емісії дебітором нових зобов’язань у вигляді облігацій, які або обмінюються на старий борг, або продаються на відкритому ринку), конверсія боргу (конверсія боргу являє собою перетворення боргових зобов’язань, за якими не виплачуються відсотки (або занадто обтяжливих боргових зобов’язань) у нові зобов’язання, які поліпшують стан позичальника або у фінансовому відношенні, або з точки зору перспективи).