1.3. Організаційно-нормативно-правові засади волонтерства в Україні

Волонтерський рух існує вже багато сторіч. І хоча в різних країнах це явище має різні назви: у Ботсвані – mephato, в Еквадорі – minga, в Індонезії – gotongroyong, у Руанді – kwitango, у Південній Африці – ubuntu, Південній Азії – shramadana, воно є універсальним людським феноменом, який зустрічається в усіх культурах, на всіх рівнях економічного розвитку, серед представників обох статей і людей різного віку [24, c.153].

Не буде перебільшенням оцінка сучасного волонтерства як світового феномену:

це підтверджується масштабами його розповсюдження; за думкою дослідників «вибух» організованої приватної волонтерської діяльності є проявом «глобальної суспільної революції», пов'язаної зі зростанням самовизначення особистості в сучасному суспільстві; все більше проявляється тенденція його організаційного упорядкування від міжнародного до всесвітнього рівня ( діяльність Міжнародної Асоціації Волонтерів, Європейського волонтерського центру, Волонтерської організації ООН, систематичне проведення міжнародних і всесвітніх волонтерських форумів).

Результатом одного з таких форумів, а саме 11-го Конгресу Міжнародної Асоціації Волонтерів стало прийняття 14 вересня 1990 року Загальної декларації волонтерів – нормативного акту, який на міжнародному рівні дав визначення змісту і меті волонтерства, закріпив його основні принципи, чітко визначив гуманістичне спрямування, творчий і миротворчий характер волонтерської діяльності.

Згідно Декларації зміст волонтерства визначений наступним чином:– це добровільний вибір, що відбиває особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті людських співтовариств; воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності; виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, більш збалансованому економічному і соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій [19, c.169].

Визнаючи органічну єдність індивідуального й колективного аспектів волонтерства, Декларація нормативно закріпила взаємні обов’язки волонтерів й асоціацій.

Волонтери повинні: сприяти тому, щоб індивідуальна участь перетворювалася в колективну діяльність; активно підтримувати свої асоціації, бути відданим їхнім цілям і обізнаним з питань їхньої політики і діяльності; прагнути, у міру своїх здібностей і наявності вільного часу, доводити до успішного завершення спільно вироблені програми; співпрацювати зі своїми колегами по асоціації в дусі взаєморозуміння і взаємної поваги; не ухилятися від нових знань; не розголошувати конфіденційну інформацію, якщо така передбачається характером діяльності [21, c.14].

Зі свого боку, асоціації повинні:забезпечувати розумну регламентацію волонтерської діяльності, визначати межі добровільного співробітництва, ясно формулювати завдання і шанобливо ставитися до функцій волонтерів; доручати кожному діяльність, яка йому найбільше підходить, забезпечуючи необхідне навчання і допомогу; забезпечувати регулярне підведення підсумків діяльності і їхнє оприлюднення; забезпечувати, у разі потреби, компенсацію ризику, пов'язаного з діяльністю волонтерів, а також збитку, мимоволі нанесеного третім особам у результаті діяльності волонтерів; забезпечувати загальний доступ до волонтерської діяльності, відшкодовуючи, у разі потреби, здійснені виграти; передбачити методи припинення волонтерами своєї діяльності, як з ініціативи асоціації, так і з їх власної [14, c. 267].

Декларація чітко визначає гуманістичну спрямованість волонтерського руху:

на індивідуальному рівні – в ім’я поваги людської гідності, визнання права індивіда на влаштування своєї власної долі і здійснення своїх громадянських прав; на соціальному – для вирішення соціальних і екологічних проблем, з метою створення більш гуманного і справедливого суспільства при сприянні розвиткові міжнародного співробітництва.

Зростання значущості волонтерства як універсального й світового феномену демонструє той факт, що Генеральна Асамблея ООН, приймаючи до уваги рекомендації Економічної і Соціальної Ради, передані в резолюції № 1997/44 від 22 липня 1997 р., на 52 сесії проголосила 2001 р. Міжнародним роком волонтерів (МРВ).

Основними цілями проведення МРВ були визначені: популяризація ідей та цінностей волонтерства, підвищення рівня визнання волонтерської діяльності, допомога та сприяння у її поширенні, створення мережі обміну інформацією та досвідом щодо її організації.

Будучи започаткованим у традиції безкорисливої допомоги нужденним, історично притаманній українській національній культурі, і взявши на озброєння досвід ряду передових у цій сфері західних країн, вітчизняний волонтерський рух з кожним роком набуває все більшої потужності, об’єднує більше громадян та залучає значні ресурси, що потребує чіткого законодавчого регулювання [15, c. 235].

На сьогодні законодавчо визначений термін «волонтерський рух» як добровільна, доброчинна, неприбуткова та вмотивована діяльність, яка має суспільно корисний характер, задекларовано, що підтримка і сприяння його розвитку є одним із основних напрямів державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю (Закон України від 21.06.2001 р. № 2558-ІІІ «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю») [14, c. 398].

У 2001 році в Україні організовано проведення Міжнародного року волонтерів, в межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху (Розпорядження президента України від 22.03.2001 р. № 67/2001-рп «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів»).

«Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» так трактує зміст терміну волонтерство: «Волонтерська діяльність у сфері соціальних послуг – це добровільна неприбуткова діяльність фізичних осіб, яка спрямована на надання допомоги особам, що опинились у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, і сприяє самореалізації волонтера» [20, c. 264].

Згідно з цим документом засадами волонтерської діяльності є:

добровільність і доброчинність, законність, гуманність і гідність, гласність, відповідальність, спільність інтересів та рівність прав її учасників, конфіденційність.

Волонтерська діяльність проводиться шляхом:

а)   надання допомоги особам, які опинились у складних життєвих обставинах; б)  залучення пенсіонерів, дітей та молоді до участі у волонтерській діяльності; в)  встановлення зв'язків з міжнародними волонтерськими організаціями. Документ підтверджує договірну основу співпраці волонтерських організацій (об'єднань), окремих волонтерів із соціальною службою та закріплює механізм її реалізації.

З урахуванням провідної тенденції розвитку волонтерства в розвинутих країнах як створення національних ресурсних центрів для громадських організацій, у 1998 році було створено Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» [ 14, c. 167].

Статут Центру нормативно закріпив його статус як громадської організації, що діє на засадах добровільності та самоврядування, рівноправності його членів, законності та гласності.

Основним завданням Центру є:

сприяння розвитку волонтерського руху в Україні: здійснення і захист прав і свобод, задоволення соціальних та культурних інтересів громадян – членів Центру; сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні; створення умов для саморозвитку членів Центру як особистостей, членів суспільства, громадян України; вивчення та обробка кращого міжнародного та вітчизняного досвіду з питань волонтерського руху; визначення засад волонтерського руху в Україні, участь у розробці нормативно-законодавчої бази з цього питання.

Основними напрямами роботи Центру є:

1) «Я і навколишнє середовище» (рішення екологічних проблем, охорона культурних та історичних пам'ятників);

2) «Я і людина» (тренінги по вихованню лідерських якостей, соціальна реабілітація інвалідів, сиріт, ВІЛ-інфікованих, жертв насильства);

3) «Я і міжнародна спільнота» (допомога в інтеграції України в світову спільноту).

Членами Центру можуть бути громадяни України, які досягли 14 років, визнають Статут Центру, беруть участь у роботі Центру і входять до складу одного з місцевих осередків. Місцевий осередок Центру на добровільних засадах об'єднує не менше 3-х громадян України [14, c. 341].

Зазначені нормативно-правові акти України забезпечили передумови для поширення волонтерського руху в Україні, його становлення та організаційного оформлення.