1. Предмет та завдання методики викладання економіки

Методика викладання — це оптимальне поєднання загальнодидактичних методів,прийомів і засобів навчання.Економіка – це наука, що вивчає об’єктивні закони і категорії суспільноговиробництва, розподілу, обміну і споживання; методи і форми організації та управліннявиробництвом.

Методика викладання економіки має об’єднувати знання психолого-педагогічних

наук, розкриває зміст та особливості навчальної та інших видів діяльності, забезпечує оволодіння змістом економічної освіти на підставах інтеріоризації та екстеріоризації, урахування особливостей пізнавальних та інших психічних процесів, регулювання емоційно-психічних станів діяльності тощо із системою знань в галузі економічної теорії відповідно до психолого-педагогічних умов системи економічної освіти.

Методика викладання економіки – система способів, прийомів та засобів, спрямованих на організацію та стимулювання економічного навчання. Вона являє собою таку науку, що є і мистецтвом, і психологією організації пізнавальної діяльності, педагогічної взаємодії того хто навчає і того, хто навчається. Можна також відзначити, що методика викладання економіки - це оптимальне поєднання загально дидактичного та спеціального, зумовленого необхідністю передачі та засвоєння саме змісту економічної освіти.

Вона передбачає:

1. відображення логіки спільної пізнавальної діяльності викладача та учня,

2. випереджаючу цінність викладання а організаційній, інтелектуальній, психічній

сферах,

3. функціонування системи викладання як однієї з форм інтелектуальної власності

викладача.

Завдання зумовлені саме означеними особливостями:

- засвоєння теоретичних засад щодо методики викладання економіки як оптимальної системи діяльності викладача,

- нормування та розвиток вмінь передачі та створення умов засвоєння змісту

економічної освіти в навчальних закладах середньої та середньої спеціальної освіти,

- ознайомлення з відповідним досвідом та шляхами його узагальнення,

- розвиток потреб самоосвіти, самовдосконалення.

Завдання реалізуються на підставі методологічних положень вивчення курсу

«Методика викладання економіки», до яких слід віднести: навчальний процес являє собою діалектичну єдність викладання і учіння; загально-філософською основою його розуміння,дослідження та удосконалення є процес пізнання (сприймання-осмислення-практична діяльність); рушійними силами навчання є єдність протилежностей, що знаходять своє втілення у таких явищах, як центрація та децентрація, а також у системі суперечності зовнішнього та внутрішнього характеру.

2. Професіограма викладача економіки та характеристика її компонентів

Що до професіограми викладача економіки, то це, певного роду, сформованість у викладача різних аспектів педагогічної діяльності та педагогічного спілкування, інтегративна властивість особистості педагога, яка характеризує його психолого-педагогічні та предметні знання, професійні вміння та навички, особистісний досвід, його націленість на перспективність у роботі, відкритість до оволодіння новими знаннями, впевненість у собі та здатність досягати позитивних професійних результатів.

Професіограму викладача економіки, доречно розглядати, на наш погляд, як систему компонентів, які відтворюють:

1) економічну компетентність;

2) володіння навичками та вміннями передачі знань;

3) готовність до творчої діяльності;

4) готовність до педагогічної взаємодії;

5) здатність до самоосвіти, самовдосконалення.

Економічна компетентність. Безперечно, особливо ґрунтовно вчитель має володіти тією наукою, яку викладає. Він має бути в певній мірі і методологом, і теоретиком, і істориком науки, і практиком в своїй галузі. Тобто, викладач економіки повинен бути обізнаним з історії розвитку економіки; розумітись на економічних закономірностях, законах, категоріях, поняттях економіки; макро- та мікро- економічних показниках; бути обізнаним в сучасні наукових підходах науковців-економістів до економічних процесів та проблем тощо. Зацікавлене ставлення до своєї науки, до навчального предмета - один із найдієвіших факторів, що стимулюють творчість педагога і учнів.

Готовність до творчої діяльності. Щоб сформуватися і бути готовим до творчої діяльності майбутній викладач повинен прагнути спрямовувати себе на одержання якісно нового, передусім у своєму внутрішньому досвіді, на створення оригінального, на вдосконалення механізмів самоконтролю та саморегуляції. Для формування творчої особистості майбутніх викладачів характерні: наявність протиріч, проблемних ситуацій або творчих завдань; соціальне та особистісне значення і прогресивність; наявність суб’єктивних передумов для творчості; новизна та оригінальність процесу або результату; об’єктивна необхідність творчої діяльності. Необхідно розумітись на новаторському досвіді прогресивних педагогів-новаторів, щоб оптимально творчо, а не сліпо копіюючи, застосовувати досвід педагогів-новаторів.

Готовність до педагогічної взаємодії. Одним із базових понять педагогіки та наукових принципів, що лежать в основі гуманізації процесу освіти, виявляється педагогічна взаємодія. Суб`єкт-суб`єктні відносини будуються на принципах педагогічної взаємодії, співтворчості і співпраці. Активність, творчий пошук, співтворчість і співпраця викладача зі студентами знаходяться в безпосередній залежності від індивідуальності його особистості, стилю діяльності та спілкування. Взаємодія, співтворчість та співпраця в системі «викладач - студент» змінює позицію педагога в навчальному процесі Його завдання полягає в тому, щоб не знижуючи власної активності, стимулювати активні дії студентів. Для цього, як відмічає Л. В. Кондрашова, «викладач повинен дотримуватись ряду вимог: а) довірливість в спілкуванні зі студентами; б) діалогічність, уміння вислуховувати; в) взаєморозуміння, без якого немає взаємодії и співпраці; г) реальний психологічний контакт, який будується на основі ділових та особистих зв’язків; д) здібність відмовитися від дидакта та перейти до співпраці і співтворчості в навчанні»