Елітизм (XIX-XX ст.)

Теорія еліт виникла під певним впливом марксизму як критична переоцінка досвіду представ­ницького правління й ліберально-демократичних цінностей в умовах подальшої централізації і бюрократизації політичного життя.

Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість — еліта.

Гаетано Моска (1858-1941):

• праця: «Основи політичної науки» (1896)

• Го­ловна ідея роботи полягає в тому, що в усіх суспільствах існують два класи: політичний клас, який управляє, і клас, яким управляють

• Влада завжди перебувала й повинна пере­бувати в руках меншості — політичного класу

• виокремив дві тенденції в розвитку еліти: 1. аристократичну (виявляється у прагненні політичного класу стати спадковим); 2. демократичну (оновлення складу політичного класу за рахунок найбільш здібних до управління, активних представників ни­жчих верств суспільства)

• Переважання аристократичної тенденції веде до його виродження, що призводить до суспільного застою. Переважання демократичної тенденції веде до ефективного керівництва суспільством

Вільфредо Парето (1848-1923):

• праця: «Трактат із загальної соціології» (1916)

• суспільством завжди пра­вила й має правити вибрана, наділена особливими соціальними і пси­хологічними властивостями, меншість — еліта

• поділяє еліту на правлячу (ті, хто безпосередньо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством) і неправлячу (контреліту) (люди, які наділені характерними для еліти психологічними властивостями, але не мають доступу до управління)

• Соціальна рівновага потребує по­стійного оновлення складу правлячої еліти шляхом уведення до неї індивідів з елітарними якостями з нижчих верств суспільства і ви­лучення тих, хто таких якостей не має

• «Закон циркуляції еліт» (правляча еліта прагне зберегти свої привілеї і передати їх у спадок особам з неелітарними індивідуальними якостямиконтреліта скидає правлячу еліту і встановлює власне пану­вання)

• існують два головні типи еліт, які послідовно змі­нюють один одного: еліта «левів» (крайній консерватизм, силові методи правління) та еліта «лисів» (динамічна, її складають майстри обману й політичних комбінацій).

Українська політична думка Київська Русь

У ІХ-Х ст. відбувся процес об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва і формування Київської Русі як держави феодального типу. Рубіжною віхою у цьому процесі було прийняття християнства, що сприяло розширенню міжнародних релігійних і політичних зв'язків Київської держави, разом із якими на Русь прийшли здобутки європей­ської цивілізації в галузі філософії, права, історії, культури. Під їхнім впливом активізувалася давньоруська суспільно-політична думка.

Головними проблемами політичної думки цього періоду були дві: рівноправність Русі з іншими держава­ми, передусім із Візантією, та необхідність об'єднання руських земель для збереження держави перед зовнішньою загрозою

Іларіон

• праця: «Слово про закон і благодать»

• 1051 р. обрано першим Київським митрополитом руського походження

• Вихідною проблемою «Слова...» є питання про співвід­ношення закону та істини (благодаті). У традиціях релігійної літерату­ри під законом автор розумів Старий Заповіт, а під істиною — Новий

• Закон трактує як певну зовнішню настанову, що регулює при­мусовими методами діяльність людей на час до осягнення ними істи­ни. Істина, благодать є певним внутрішнім контролером людської по­ведінки згідно з волею Божою

• Іларіон зауважує, що усі народи, які прийняли християнство, стають рівними перед Богом (За Старим Заповітом, богообраним народом є лише іудеї)

• Теза про рівність християнських народів незалежно від часу прийняття ними істинної віри була необхідною Іларіону для доведення рівності Русі з Візантією

• Прихильник монархії

• Бажаним є, щоб правитель задовольняв би певні умови: пам'ятав, що несе відповідальність за підданих перед Богом; здійснював владу на основі закону і справедли­вості, а не сваволі; був милостивим до підданих.

Нестор:

• праця: «Повість временних літ» (перша редакція 1113 р.)

• одним із найважливіших пи­тань політичного характеру в «Повісті...» є проблема рівності Київсь­кої Русі з іншими європейськими державами.

• В «Повісті...» приділяється увага обгрунтуванню закон­ності й необхідності князівської влади. Для посилення ідеї винятково­сті князівської влади наводиться оповідання про закликання варягів

• подає схему колективного володіння Київською Руссю князівсь­ким родом Рюриковичів

• політична єдність виявляється в єдності Київ­ської Русі як спільної власності князів-братів, що мусять слухатися порад київського князя

• Причиною княжих міжусо­биць у «Повісті...» вважається «спокушання» дияволом людей

Ярослав Мудрий (1019-1054):

• праця: «Руська правда» (перший писаний сло­в'янською мовою кодекс законів)

• складалася із трьох частин: «Правди Ярослава», «Правди Ярославичів» (1073-1076) і «Руської правди» (початок XII ст.)

• Головними цілями співжиття проголошува­лись особиста безпека і невід'ємність власності

• За насильницькі дії ви­значали штраф. Смертної кари не було

• захищалася власність

• найтяжчі кари, аж до ви­гнання з рідної землі, встановлювались за крадіжку коней і підпал

• «Руська правда» регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми

Володимир Мономах (1053-1125):

• праця: «Повчання» (бл. 1117)

• В авто­біографічній частині твору подається ідеалізована картина державної діяльності та ідеальний образ князя-правителя, який має керуватися християнськими заповідями, моральними нормами і принципами

• «Повчання» містить також практичні вка­зівки щодо керівництва державою, управління підданими, правил пове­дінки з ними в деяких типових ситуаціях, зокрема під час війни

• зве­ртає особливу увагу на дотримання ними закону і принципів справедливості й милосердя

«Слово о полку Ігоревім» (1187)

• Головну причину тяжкого становища Русі автор убачає в міжусобній боротьбі руських князів

• Автор наголошує, що для князя потрібно уміти бачити загальноде­ржавний інтерес і підпорядкувати йому особистий