Стародавній Рим

Історія давньоримської політичної думки охоплює тисячоліття — до V ст. н. е. У загальнотеоретичному плані ця думка перебувала під впливом учень давньогрецьких мислителів, пе­редусім Сократа, Платона та Арістотеля. Вершиною давньоримської політичної думки є політичне вчення Цицерона.

Марк Туллій Цицерон (106-43 pp. до н. е.):

• основною з проблем держави є праця «Про державу»

• Державу Цицерон визначає як справу, надбання (лат. res) народу (лат. populi). Звідси походить і її назва — республіка

• Основну причину походження держави він убачає у вродженій потребі людей жити разом, а також у необхідності охорони приватної та державної власності

• розрізняв три про­сті форми правління: царську владу (монархію), владу оптиматів (ари­стократію) і владу народу (демократію). Переваги: Монархія — це благовоління до підданих; Аристократія — мудрість; Демократія — свобода. Недоліки: Монархія  Тиранія; Аристократія  панування багатих; Демократія  свавілля натовпу

• найкращою формою держави є змішана форма, утворювана шляхом рівномірного поєднання достоїнств трьох простих форм правління.

Середньовіччя (V-XVI)

Сильний вплив на політичні вчення справляли християнська релігія і римо-католицька церк­ва. У центрі ідейно-політичних зіткнень цього періоду була запек­ла боротьба між римо-католицькою церквою, папством, з одного боку, і світськими феодалами, монархами, з іншого, за вплив у суспільстві. Відповідно однією із центральних проблем політичної думки стало питання про те, яка влада — духовна (церква) чи світська (держава) повинна мати пріоритет у суспільстві.

На розвиток політичної думки Середньовіччя значний вплив мали і вчення античних мислителів, особливо їхні ідеї про походження і сут­ність держави, про правильні й неправильні форми правління та їх взаємозв'язок.

Схолас­тика (сформовалась в XIII) — релігійна філософія католицизму, спрямована на виправдан­ня постулатів віри раціональними, формально-логічними засобами

Фома Аквінський (1225-1274):

• праці: «Про панування владик» (1265-1266); «Сума теології» (1266­1274)

• намагався пристосувати вчення Арістотеля для обґрунтування католи­цьких догматів

• Метою державності є спільне благо, забезпечення умов для гідного життя. Здійснення зазначеної мети, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища мож­новладців і багатіїв

• Питання походження, сутності й форми держави Фома Аквінський розглядає з позицій і в інтересах католицької церкви (вислів апостола Павла про те, що «всяка влада від Бога»)

• Серед форм державного правління Фома Аквінський розрізняє мо­нархію, аристократію і тиранію, різновидом якої є демократія. Перева­гу віддає монархії

• розрізняв два різновиди монархії: абсолютну і по­ліричну

Відродження

Під Відродженням, яке припадає на ХІV-ХVІ ст., мають на увазі період кризи у країнах Західної і Центральної Європи римо-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона захищала, фор­мування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно звер­талися до духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували

Нікколо Макіавеллі (1469-1527):

• праці: «Правитель» (1513); «Роздуми на першу декаду Тита Лівія» (1519); «Історія Флоре­нції» (1532)

• політичні події, зміни в державі мають об'єктивний характер

• Введення терміна зіаіо, тобто держава, у політичну науку Нового часу пов'язують саме з Макіавеллі

• вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага

• спочатку люди об’єднались для захисту і обрали найсильнішого ватажка, якому почали підкорятись

• Метою держави є забезпечення кожному вільного користу­вання майном і безпеки. Для цього приймаються закони і признача­ються покарання.

• розрізняє монархію, аристократію і народне правлін­ня (правильні форми правління, проте не стійкі), спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія

• віддає перевагу республіці, бо вона найбі­льше відповідає вимогам рівності й свободи

• заради досягнення політичних цілей пра­витель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі

• аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» діста­ла назву «макіавеллізм»

• люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істо­тами. Політика покликана відповідати порочній природі людей

• Покірність підданих найкраще гарантують примус і страх

• са­мозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами є домінуючим інтересом державності.

Жан Боден (1530-1596):

• праця: «Шість книг про республіку» (1576)

• визначає державу як управління спільним у множинності сімей

• Осере­дком держави у нього виступає сім'я

• Держава як організація виникає внаслідок угоди, і вища її мета полягає в тому, щоб, га­рантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, пік­луватися про істинне щастя індивідів

• Суверенітет розуміє як абсо­лютну, постійну й неподільну владу.

• Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме жодних обмежень для виявів своєї могутності. Постійність суверенітету - коли суверенна влада іс­нуватиме незмінно тривалий час. Неподільність суверенної влади прояв­ляється в тому, що вона ні з ким не ділить своїх прерогатив, не може бути жодних органів, які стояли б над або поряд з нею

• виокремлює п'ять основних ознак суверенітету: видання законів, обов'язкових для всіх; вирішення питань війни і миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній інстанції; винесення помилування

• держава не повинна втручати­ся у справи сім'ї, порушувати принцип віротерпимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників

• віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії

• Найкращою, є така держава, у якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер. Таку державу він називає королівською монархією.