1.3.4. Води суходолу
З пануванням пустельного і напівпустельного клімату пов'язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг річного стоку - 350 км3 (менше, ніж на інших материках). Шар стоку на більшій частині Австралії - близько 50 мм на рік, лише на навітряних схилах Великого Вододільного хребта 400 мм і більше. 7% площі Австралії належать басейнові Тихого океану, 33% площі - басейнові Індійського океану. 60% території материка займають області внутрішнього стоку з рідкими тимчасовими водотоками ("лементами"). Найбільші і найдовші лементи належать басейну озера Ейр (Куперс-Крик, Дайамантина та ін.). Стік у лементах спостерігається тільки після епізодичних літніх злив. На карстовій рівнині Налларбор поверхневий стік відсутній.
Більшість рік зовнішнього стоку короткі, з невиробленим подовжнім профілем і нерівномірним режимом стоку, судноплавство є лише у низов'ях, мають переважно дощове живлення. Повені відповідно до сезону дощів у більшості рік літні, лише у Південній Австралії - зимові, а на південному сході - осінні. Найбільш повноводні і рівномірні за стоком - ріки, що починаються у Великому Вододільному хребті; найнепостійніші - ріки західного узбережжя, що стікають з напівпустельних прибережних плато. Найбагатоводніша ріка Австралії - Муррей (Марри) з головною притокою Дарлінг - найдовша ріка Австралії (довжина 2740 км), але найменш повноводна [5, с.10].
На території Австралії багато стародавніх озерних улоговин, що заповнюються водою лише після епізодичних дощів. Більшу частину року вони вкриті глинисто-солончаковою кіркою. Особливість Австралії - її багатство на підземні води, що накопичуються на глибинах 1,5-2 км. Більше ніж 15 артезіанських басейнів займають синеклізи фундаменту. Великий Артезіанський басейн у Центральній низовині - найбільший у світі (пл. 1736 тис. км2). Підземні води - важливе джерело водопостачання посушливих районів, але через сильну мінералізацію води придатні в основному для промисловості і транспорту та для обводнення пасовищ.
1.3.5. Природні зони
Австралія лежить у межах чотирьох географічних поясів – субекваторіального, тропічного, субтропічного і помірного. Внаслідок зміни зволоженості з півночі на південь і зі сходу на захід, природні зони змінюють одна одну у вигляді півкілець, що оточують внутрішні області (див. рис. 1.8.).
Зона вологих і перемінно-вологих лісів, що займає північну і північно-східну частини материка, невелика за площею. Там поширені родючі червоні фералітні ґрунти. В лісах ростуть евкаліпти, пальми, фікуси, деревоподібні папороті. Стовбури дерев обвиті ліанами. На гірських схилах ростуть реліктові хвойні дерева – араукарії [8, с.12].
З віддаленням від океану у внутрішні райони материка ліси переходять у рідколісся і савани. У цій зоні утворилися червоні і червоно-бурі ґрунти. Рідколісся формують евкаліпти, під пологом яких ростуть невисокі акації і казуарини. У савані серед густих трав трапляються своєрідні пляшкові дерева, товстий стовбур яких звужується доверху. В ньому дерево нагромаджує вологу, яку потім витрачає у посушливий сезон. Незвичайні й ендемічні трав’яні дерева, які мають прямий короткий стовбур, що увінчаний жмутом вузьких довгих листків, що стирчать в усі боки і нагадують копицю сіна. В цій зоні живуть кенгуру, вомбати, єхидна, багато пташок. Терміти будують в саванах величезні термітники [18, с.7].
Рис. 1.8. Природні зони Австралії
Зона пустель і напівпустель займає величезні простори внутрішніх частин материка. Там лежать Велика Піщана пустеля та Велика пустеля Вікторія, назви яких вже свідчать про їхні розміри. Випалену сонцем поверхню вкривають червонуваті піски або розсипища каміння. Такого забарвлення їм надають сполуки заліза, що містяться в породах. Бурі та сіро-бурі ґрунти сформувалися тільки де-не-де. У зниженнях проступають плями солончаків. Рослинність дуже бідна і розріджена. На безплідних рівнинах лише подекуди ростуть кущики лободи, чахлі колючі чагарникові акації та кволі карликові евкаліпти. На сипучих пісках оселяється тільки спиніфекс – кулеподібний злак, типова рослина пустель. Зелені немає, під безжалісним сонцем навіть рослини стають рудуватими. На відміну від пустель Африки, в Австралії немає оазисів, але австралійська пустеля не виглядає такою неживою, як, наприклад, Сахара [23, с.7]. У напівпустелях утворюються непрохідні зарості жорстколистих колючих, густо переплетених, іноді зовсім непрохідних вічнозелених чагарників з кущових евкаліптів і акацій. Такі зарості називають скребом. У пустелях водяться ящірки і змії.
1.3.5. Антропогенний вплив на рослинний та тваринний світ Австралії
Природа Австралії почала змінюватись з появою на материку переселенців. На місці вирубаних лісів з’явилися поля та великі пасовища для худоби. Наступ на природне середовище існування диких тварин та хижацьке полювання на них спричинили скорочення і навіть повне зникнення деяких видів.
Крім того, завезені переселенцями «іноземці» рослини і тварини порушили природну рівновагу. Особливо катастрофічні наслідки мало завезення, здавалося б сумирних кролів. Природні умови Австралії виявились такими сприятливими для них, що кролі розплодилися у величезній кількості. Вони пошкоджували плодові дерева, знищували посіви і поїдали траву, позбавляючи корму не лише овець, а й диких травоїдних тварин. Кролі стали справжнім стихійним лихом для Австралії. З ними почали боротися різними способами: відстрілювали, будували дротяні загорожі, зрештою вдалися до бактеріологічних засобів – у лабораторіях розвели комарів, заражених смертельним для кролів вірусом. Це значно скоротило їх кількість, проте проблему й досі не розв’язано. Ще наприкінці ХІХ ст. в Австралії було прийнято закони, що забороняють ввезення рослин і тварин з інших материків та обмежують вивезення місцевих видів.
В рослинному покриві Австралії і сусідніх островів відбуваються зміни, пов'язані з випасом худоби, особливо – овець які призводили до того, що в деяких місцях рослинний покрив повністю знищувався. Коли наступав вологий сезон грунти не захищені рослинним покривом розмивалися, а в період засухи пересихали - це призводило до ерозії грунтів. В результаті великі площі ставали не придатними для сільського господарства. Тому в подальшому, щоб запобігти таким негативним явищам випас овець обмежили територіально, та зменшили їх поголів’я. Негативним явищем стала вирубка лісів для промислових цілей і для отримання орних земель. Площі лісів неухильно скорочуються (наприклад, в Новій Зеландії за час європейської колонізації вони скоротилися в шість разів). У лісопосадках зазвичай використовуються не місцеві, а головним чином чужоземні види дерев [6, с.123].
У Австралії з її сухим кліматом велику шкода лісам, як природним, так і сажням, а також і іншим рослинним співтовариствам приносять пожежі. Всі ці явища носять великі і далеко не завжди позитивні зміни в картину природного рослинного покриву.
Для боротьби з цим створюються законодавчі акти по охороні природи в Австралії , які були прийняті ще в кінці минулого сторіччя, коли стало зрозуміло, що природа Австралії унікальна. Однак ці акти передбачали лише утворення малих охоронних територій, але загальних задач охорони природи ще не ставилось, тобто не було законодавства по раціональному природокористуванню.
На даний час в Австралії більше 1000 охоронних територій і національних парків. Так національний парк Косцюшко ставить перед собою завдання охорони природних комплексів – від альпійських луків до евкаліптових лісів [33, с.7].
Найхарактерніша межа фауни Австралії - широке розповсюдження низькоорганізованих ссавців: однопрохідних і сумчастих. Однопрохідні, або клоачні, представлені двома сімействами - качконосів і єхидних, збереглися тільки на материку і деяких островах. У Австралійській області налічується до 130 видів сумчастих, причому вони представлені групами, відповідними до різних біологічних типів вищих ссавців: сумчастими хижаками, гризунами, що лазять, комахоїдними і травоїдними.
Щоб зберегти унікальний тваринний світ Австралії створюються національні парки, охоронні території їх понад 1000. Також прийняті інші міри по охороні тваринного світу. Так, ще в 1973 році Австралія підписала Міжнародну конвенцію по обмеженню торгівлі рідкісними видами флори і фауни. У 1977 році департамент національних парків склав список видів тварин, які підлягають охороні. В цьому ж році були опубліковані перші листи національної Червоної книги Австралії «Види, які знаходяться під загрозою зникнення» Австралійські вчені роблять все можливе для збереження унікальності тваринного світу Австралії. Австралія вступила в Міжнародний союз охорони природи.