113. Охарактеризуйте кризу радянської командно-адміністративної системи та окресліть спроби її трансформації у 50-ті роки хх ст. («хрущовська відлига»).

Економічна система, яка дістала назву командно-адміністративної та яка склалася в довоєнний період, отримала свій остаточний вигляд і теоретичне об- ґрунтування в повоєнні роки. Водночас ця система на початку 50-х років практично вичерпала свої можливості й зазнала серйозних економічних і політич- них труднощів.

Перша спроба реформування командно-адміністративної системи у 50—60-ті роки тісно пов’язана із завершенням сталінського періоду в історії СРСР і була викликана певними політичними змінами, створенням коаліційного керівництва, провідну роль у якому досить швидко зумів опанувати М. С. Хрущов.Одним з перших заходів нового керівництва країни стало суттєве зниження сільськогосподарського податку, списання заборгованості з податків за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Істотно знижені були норми обов’язкових поставок державі продукції тваринництва, збільшені закупівельні ціни на продукцію колгоспів і радгоспів.Оздоровленню аграрного сектору сприяло також підвищення цін на продукцію, яку колгоспи продавали державі понад обов’язкові поставки, та запровадження більш високих цін на продукцію радгоспів. Важливим у цьому напрямі було й рішення щодо відміни обов’язкових поставок і натуроплати за роботу МТС, а також перехід до заготівель сільськогосподарської продукції за єдиними цінами, що диференціювалися за зонами.

Із середини 1950-х років сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й продовжували зростати до 1957—1958 рр.Для економічної науки та практики господарювання в аграрному секторі цього періоду є притаманним намагання відійти від пануючих раніше уявлень щодо натуральності колгоспної економіки, притаманності їй лише на туральних категорійта від- сутності товарно-грошових відносин у сільському господарстві, які склались у попередній період. Уже із середини 50-х років у радянській економічній літературі, і в українській зокрема, почали розробляти проблеми визначення собівартості сільськогосподарської продукції, запровадження госпрозрахунку.У результаті реформування економіки в 50-х роках в Українській РСР, як і загалом у СРСР, відбулися значні структурні зрушення, але на початку 1960-х років соціально-економічна ситуація в країні загострилася: знизилися темпи зростання продуктивності праці, погіршилися умови життя населення, що проявилось у зростанні цін на продукти харчування, збільшенні непрямих податків, обмеженні при- садибних ділянок і поголів’я худоби в підсобних господарствах колгоспників, у зростанні загального дефіциту продовольчих та інших товарів. Усе це зумовило необхідність пошуку шляхів подолання негативних тенденцій радянської економіки.

114. Розкрийте теоретичне обґрунтування та спробу реалізації господарської реформи 1965 р. («Косигінська реформа»).

Хоч період 1965–1985 рр. загалом і дістав назву «застійного», перші його роки вирізняло намагання вдосконалити існуючий народногосподарський комплекс. Пов’язуються ці спроби з ім’ям голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна, який відразу ж розгорнув реформи,  так звані Косигінські реформи, спрямовані на підсилення економічних стимулів у діяльності підприємств та організацій.

Нововведення в сільському господарстві розпочалися з березня 1965 р. Новий порядок заготівель сільгосппродукції передбачав наперед встановлені тверді плани її закупівлі й надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих сільськогосподарських районах.

У промисловості з вересня того ж року децентралізовану систему управління (раднаргоспи) змінила випробувана – централізована: 40 союзних міністерств і відомств знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР.

Водночас розширювалась сфера госпрозрахункових відносин, збільшувалась самостійність підприємств, впроваджувались прямі договірні зв’язки між ними, встановлювалися економічно обґрунтовані ціни на продукцію, скорочувалось число диктованих зверху показників. Оцінка діяльності підприємств мала здійснюватися за такими «капіталістичними» показниками якрентабельність та прибуток, тобто ставала напряму залежною від результатів праці. В Україні на нові методи планування та економічного стимулювання в 1966 р. перейшло 1,5% підприємств, а в 1970 р. – 85%.

Подальший розвиток подій, здавалося б, підтверджував доцільність обраного напрямку. Результати VІІІ п’ятирічки (1966–1970) стали найкращими за останні 35 років. Приріст промислової продукції в Україні склав 50%. При цьому 2/3 продукції вдалося одержати за рахунок підвищення результативності праці. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств. Валова продукція сільського господарства зросла за п’ятирічку на 16,6%.

Однак це був тимчасовий успіх. Оскільки господарська система не позбулася партійного і відомчого диктату, економічні методи управління розчинилися у звичних командно-адміністративних методах. Країна продовжила йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Економіка залишилася ірраціональною і витратною. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатаціїсировинних запасів, зокрема нафти й газу, на досягненні щонайменшого успіху будь-якими методами. Хоч чисельність робітників швидко зростала, приріст промислової продукції неухильно падав. Реформа «пішла в пісок», після 1972 р. її фактично згорнули