14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.

Відомою філософською школою була школа піфагорійців. Її засновником був Піфагор. Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число. В основі речей лежить число, вчив Піфагор, пізнати світ - значить пізнати керуючі їм числа. Вивчаючи числа, були розроблені числові відносини і були знайдені у всіх галузях людської діяльності. Числа і пропорції вивчалися з тим, щоб пізнати й описати душу людини, а пізнавши, керувати процесом переселення душ з кінцевою метою відправити душу в якусь вищу божественне стан.Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. Підґрунтям світу є числа, які і створюють космічний порядок. Одиниця - основа всього, лінії створює двійка, поверхні - трійка, а тіла - четвірка. Числа виступають як самостійні сутності. Священною декадою є число 10, бо це подоба Всесвіту з десятьма небесними сферами і десятьма світилами. У VI ст. до н. е. виникає ще одна філософська школа - елейська. Представники елеатської філософії основу світу вбачали в неконкретному: не в речовині, а в початку, який позначається поняттям "буття". Найбільш глибокі ідеї були представлені Парменідом. Своє філософське він поділяє на дві частини: 1) (шлях істини) і 2) «шлях уяви»,тобто буття і не буття. «Буття є, а небуття немає» :воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі.

15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа

У VI ст. до н. е. виникає ще одна філософська школа - елейська. Найбільш глибокі ідеї цієї філософії були розроблені Парменідом і Зеноном. Парменід став відомим завдяки вислову: «Буття є, а небуття немає». Ф-фія Парменіда:1) Пропонує єдність мислення і буття: «Мислити означає те ж саме, що й бути»;2)Пропонує концепцію: «Буття є, а небуття немає». Намагався знайти гармонію між ними;3)Говорить про безперервність буття та його постійність: «Не може бути більше буття, чи менше, воно просто Є!»;4)Відкриває закон виключення третього: «або є, або немає, третього не дано»;5)Започатковує Онтологію – вчення про буття (з грецького «онтос» — суще, «логос» — буття);6)Розглядав світ, як єдність видимого та невидимого, що сполучаються «еросом» (з грецького – «сполучення»).Для Парменіда буття — це те, що осягається розумом, почуттям же буття недоступне. Буття — це те, що є завжди, що єдине й неподільне, що непорушне й несуперечливе, «як думка про нього». Почуттєве сприйняття має справу з безліччю різноманітних речей і одиничних предметів, що оточують людину. Прагнучи віднайти глибоку основу всього існуючого, Парменід зауважує: ніщо із безпосередньо даного в чуттєвому досвіді не може задовольнити його через явно минущий і скінченний характер. Усі речі мають скороминучу, підвладну змінам і перетворенням, тлінну природу. Його цікавить те, що залишається неминущим у вічному потоці загальних змін. Від безпосередньої даності буття як множинного Парменід іде до визнання існування, справедливо вважаючи, що без існування світу як єдиного не було б і його чуттєвої множинності. Та потім зосереджує увагу на грані єдиного в бутті, що відкрилася йому. Абсолютний, нетлінний і неминущий характер єдиного буття затьмарює множинне й чуттєве. Тепер буттям філософ називає тільки єдине й нерухоме, а множинне й чуттєве — небуттям, всупереч судженням людей. Звідси всі парадокси вчення Парменіда. Логічне обгрунтування висновків Парменіда давав Зенон. Розвиваючи погляди вчителя, він підкреслював, що логічно неможливо уявляти множинність речей і припущення руху - це призводить до суперечностей. За принципами елейської школи Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним визнає тільки раціональне пізнання, а чуттєве пізнання вважає обмеженим, суперечливим. Найбільш відомим викладенням елейського відкидання руху та незмінності буття є апорії (логічні ускладнення) Зенона, за допомогою яких він доводив одиничність буття, яке представляє як просторове явище.