12. Загальна характеристика давньогрецької натурфілософії: ідея першоначала та істина як алетейя.

Першою історичною формою філософії є натурфілософія. Мислителі цього періоду вдаються до природи, космосу, ще не протиставляючи людину світові. Натурфілософія — система умоглядних уявлень про природу, яка поєднувала деякі наукові здогадки і філософські узагальнення. Натурфілософія охоплювала всі знання про світ, тобто не тільки філософське знання, а й конкретно-наукові здогади давніх людей. Загалом натурфілософи розмірковували над такими основними проблемами:

— що є основою (субстанцією) світу, як вона співвідноситься з конкретними речами (співвідношення загального та одиничного, єдиного та множинного);

— як пояснити зникнення і виникнення речей за незнищуваності субстанції;

• як поєднати мінливість та усталеність речей, рух і спокій.

При вивченні досократичної філософії доцільно виділити мілетську школу. Засновником її був Фалес, а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища. Фалес стверджував, що основою всього сущого є вода. Все з´являється з води і зникає, перетворюючись на воду. Всі речі — це перетворення води. Він наділяє першооснову, а в ширшому розумінні весь світ одушевленою і божественністю, що знаходить своє підтвердження в його вислові: “світ одушевлений і повний богів”. При цьому божественне Фалес, по суті, ототожнює з першоосновою — водою, тобто матеріальним. Фалес пояснював стійкість землі тим, що вона знаходиться над водою і володіє, подібно до шматка дерева, спокоєм і плавучістю. Погляди Анаксимандра можна кваліфікувати як стихійно-матеріалістичні. Як першооснова всього сущого Анаксимандр рахує апейрон (безмежне). У його інтерпретації апейрон не є ні водою, ні повітрям, ні вогнем. “Апейрон є не що інше, як матерія”, яка знаходиться у вічному русі і породжує безконечну безліч і різноманіття того, що всього існує. Анаксимен обирає як першооснову повітря внаслідок того, що він володіє такими властивостями, яких немає (а якщо є, то недостатньо) у води. Перш за все, на відміну від води, повітря має необмежене поширення. Другий аргумент зводиться до того, що світ як жива істота, яка народжується і вмирає, вимагає для свого існування повітря. Ці ідеї знаходять підтвердження в наступному твердженні грецького мислителя: “Наша душа, будучи повітрям, є для кожного з нас принципом об'єднання. Точно також дихання і повітря объемлют весь всесвіт”.

Видатним представником старогрецької філософії, що вніс помітний вклад до її становлення і розвитку був Геракліт Ефеський. У основі всього сущого, його першоосновою, він рахував первоогонь — тонку, рухливу і легку стихію. Світ, Всесвіт не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але вона завжди була, є і буде вічне живим вогнем, згідно своєму закону, що спалахує і згасає. Вогонь розглядається Гераклітом не лише як єство всього сущого, як перше єство, як першооснова, але і як реальний процес, внаслідок чого завдяки розгоранню або згасанню вогню з'являються всі речі і тіла.

Таким чином, в іонійській філософії (Мілетська школа і Геракліт) відбувається поєднання філософського і фізичного (природничо-наукового) підходу до пояснення першопричини світу. Представники цієї філософської школи досить чітко здійснюють субстанційний підхід, ототожнюючи, як правило, субстанцію буття з конкретною стихією, явищем природи. Ця стихія певною мірою набуває значення метафори, а в образній формі дає уявлення про першопричину всеіснуючого.