55.Постать Епіктета як втілення ідеалів римської Стої. «у чому наше благо?»

Епіктет (2-га пол. 1 ст. - поч. 2 в. н.е.) - грецький філософ, представник стоїчної школи, учень Музонія Руфа. Був рабом (ім'я «Епіктет» буквально означає «прикуплений»), але згодом отримав свободу і відкрив у своєму будинку в Нікополі філософську школу.

Вчення Епіктета носить передусім моралістичну спрямованість, і представляє один з яскравих зразків філософської думки періоду т.зв. Римського стоїцизму (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій). За Епіктетом, філософія - ліки, необхідні для зцілення хворої душі, «школа філософа - це лікарня»; хвора ж кожна душа, яка сама не може розібратися в «необхідних питаннях»: в чому добро і зло, що таке прекрасне і ганебне, в чому щастя, що слід робити і т.п. Тобто завдання його філософії - лікувати хвору душу і вчити людину знанню про благо і зло, а також управлінню пристрастями. Найважливіше - «правильне користування уявленнями». Різкіше, ніж будь-хто з стоїків, Епіктет підкреслює момент внутрішньої незалежності, свободи вибору по відношенню до уявлень. Людина завжди може оцінити уявлення і сказати: «Це мене не зачіпає».

Адже у житті людини є речі, які від нього залежать - його поведінка, воля, розум, душа, думки. Також і речі, які не залежать - це все інше (думка оточуючих про нас, везіння або удача, багатство, здоров'я, любов і прихильність близьких). Розумна людина не повинна турбуватися або намагатися утримати те, що від нього не залежить. Тому що це не в його владі. Усі «блага» світу цього тлінні і скороминущі. Здоров'я псується, багатство втрачається, думка оточуючих може зіпсуватися. І ми не можемо нічого зробити з цим. Тому що це не залежить від нас. Так чи варто про це турбуватися? Набагато мудрішим є, як вважає Епіктет, зосередити свою увагу на тому, що дійсно в нашій владі, в наших силах. Це наше життя, щоб жити чесно, морально, добродійно. Чиста совість і свідомість того, що ти живеш праведно стануть для тебе джерелом неминущої радості, яку ніхто не зможе від тебе забрати.

Отже, за Епіктетом сама можливість вибору - єдине внутрішнє благо, «те, що від нас залежить», «моє»: «Мене турбує лише моє, непідвладне перешкодам і за природою вільне. У цьому для мене сутність блага. А все інше нехай буде, як буде - мені байдуже ».

У міркуваннях Епіктета чітко звучить релігійний мотив: бажання змінити спосіб життя від гіршого до кращого обумовлено прагненням «явити себе чистим перед богом», успішне просування по шляху в чесноті необхідно підкріплювати жертвопринесеннями, мудрець повинен бути вдячним Богу за все, що з ним відбувається, адже він отримав від нього життя. Лише людина, яка розуміє те, що робиться навколо неї в Божому світі, якщо тільки вона здатна до подяки, буде постійно дякувати Богові за всі добродійства видимого світу, якими люди оточені. Тільки нерозумна людина не розуміє блага всього того, що знаходиться навколо неї, і не дякує Богові, який настільки благо і премудро влаштував світ. Отже, бажаючи стати «з людини богом», «терпи і утримуйся», але вихід завжди є - «двері тобі відкрили».

56. І.Кант та коперніканський переворот у філософії: «Критика чистого розуму» (Вступ. Трансцендентальна естетика).

У філософській діяльності І. Канта виділяють три періоди. У докритичний період своєї діяльності І. Кант розробив космогонічну гіпотезу, згідно з якою Сонячна система є продуктом поступового охолодження газової туманності. Тут уперше поняття еволюції було поширено на космічні явища (до Канта панував погляд на Космос як на сталу й незмінну систему тіл і рухів).

Найважливіші ідеї філософії Канта були розроблені у критичний період (назва пов'язана з першим словом у титулі трьох основних праць цього періоду— "критика": дослідження самих підвалин). На першому плані в цей період перебуває ідея так званого "коперниканського перевороту " у філософії.

Аналогія з наслідками відкриття М.Коперника тут досить очевидна: Коперник ніби зрушив Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант зрушив людину, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?

По-перше, г Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не є дублюванням реальності, не с перенесенням речей у людський інтелект, а є діяльністю створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом

По-друге, V людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам вибудував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю.

По-третє, у концепції І.Канта людина постає творчою і діяльною, при тому чим вона активніша, тим розгалуженішими будуть її зв'язки з дійсністю і, відповідно, — ширшими знання. "Коперниканський переворот" І.Канта був першим варіантом обґрунтування у німецькій класиці принципу активності.

Якщо пізнання змінює напрям і здійснюється від людини (як суб'єкта) до дійсності (об'єкта), виникає запитання: звідки людський інтелект бере перший, початковий зміст для своїх побудов? У відповідь на це запитання Кант окреслює концепцію пізнавального процесу, яка починається із визначення джерел пізнання.

. Кант вважав, що найпершими джерелами знання постають чуття, через які реальність нам надається та які постачають матеріал для знання і пізнання, та розсудок, за допомогою якого відбувається мислення. Розсудок мислить, а це, за І. Кантом, значить, що він продукує форми інтелектуальної діяльності та вміє ними оперувати.

Чуття, за Кантом, дають нам матеріал, сам по собі неоформлений і невпорядкований, але не в тому сенсі, що чуття не дають нічого визначеного, а в тому, що самого факту бачення, відчуття, дотику, запаху недостатньо задля того, щоб через це вже отримати знання.

Аналізуючи підвалини розуму в своїх трьох книгах Кант поставив собі в заслугу “коперніканський переворот” в філософії (Копернік довів, що не Земля, а Сонце в центрі системи, і Земля обертається навколо нього, як і всі планети). До Канта вважали : пізнання формується у людини за рахунок того, що вона все сприймає, що діє на неї. Тому вона пізнає. Кант довів, людина пізнає те і на стільки, що і на скільки здобуде своєю активністю, своїми діями. Ніяке середовище знання не дає. Людина сама рухає себе. Вона задає природі запитання і заставляє її відповідати. Він ввів принцип активності в пізнанні. Кантівський “коперніканський переворот”, поставивши на перший план думку, а не предмет, активне-творче діяння, а не пасивне споглядання, оказав значний вплив на розвиток філософії.

Але за Кантом крім сфери, яка передує досвіду і робить цей досвід можливим як систематичне емпіричне знання, існує й інша сфера, яка є вищою за досвід - це сфера над досвідна, надчуттєва, потойбічна. Цю сферу Кант називає Трансцендентною. Отже у Канта існує два виходи за межі досвіду – вихід по той бік досвіду, у світ речей самих по собі. Ці речі є надчуттєвими і неприступними для пізнання. Цю сферу виходу Кант називає трансцендентною. Другий вихід – по цей бік досвіду, у пізнавальні можливості самого суб‘єкта. Це форми споглядання і розсудку, які передують досвіду і обумовлюють його можливість.