7. Загальна х-ка філософії Ст. Індії.

Активну участь в її творенні індійської філософії брали арії — кочові племена, які вийшли з півдня України. Вже в II тис. до н. е. на території Індії склались дрібні державні утворення. Давньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом його була міфологія, викладена у Ведах — збірниках гімнів. Веди освячували кастовий лад і проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, в тому числі військовою аристократією — кшатріями. Звідси назва ведійської міфології — брахманізм. Основний мотив ведійської літератури — панування духовного над матеріальним, брахманів над іншими кастами.

У середині І тис. до н. е. в давньоіндійському суспільстві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвивалися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі державні об'єднання. Домінуюче становище в суспільстві перейшло до кшатріїв: війни сприяли усвідомленню ними своєї соціальної значущості, що спонукало їх взяти владу в свої руки. Все це зумовило зміни й у світоглядній сфері: брахманізм поступився місцем релігійним течіям — джайнізму і буддизму, що постали як ідеологічний протест проти кастової природи брахманізму, складності його обрядів. Джайнізм і буддизм були світоглядами, зрозумілішими і прийнятнішими для простих людей.

Перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався в Індії поступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні теми, розвиває їх. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і самозаглиблення. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського суспільства.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їх типи: ортодоксальні, класичні (даршан) і неортодоксальні, некласичні (настіка). Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи. Основою світу вони проголошують Брахмана, Бога, духовну субстанцію. Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людського життя полягає в тому, щоб подолати низку нескінченних перевтілень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька сходин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з космічним брахманом атман людини долає безкінечність перевтілень — сансару, яка породжена кармою — відплатою за попереднє життя. Такою постає загальна конструкція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені до Вед.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи (буддизм, джайнізм і чарвака-локаята). Буддизм — світова релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Причиною страждань є бажання людей. А спосіб регулювання їх є восьмиступінчастий шлях морального вдосконалення людини: правильне розуміння, правильне прагнення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьому шляху досягається нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність народжень.

1) Перша особливість цієї філософії – споконвічна специфічна ідеологічність, коли кожне положення є альтернативним положенням дійсного або уявного опоненту, внаслідок цього головним жанром індійської філософії є коментар, що будується за полемічним принципом.

Наслідки : за умов кожна філософська теза є діалогом між конкретними особистостями, то наслідком цього майже ніколи не буде доведено чогось, оскільки головним завданням буде переконати свого співрозмовника.

Можливо настільки яскраво це відображається у поширенні логічного силогізму в Давній Індії.

Наприклад:

У нас

1) Всі люди смертні

2) Петро - людина виводимо силогізм

Петро – смертний

В Індії

1) Холм воспламенен

2) Потому, что он дымиться

3) Все что дымиться – воспламенено, как жаровня

4) Но холм дымится

Он воспламенен доказуємо силогізм

Моє доведення – я не доводжу, не доказую для Індії.

2) Особливість переважання ігрової аналітики і схильності до формалістичного естетизму.

Тобто засоби побудови класифікації були не менш важливими, аніж те, що підлягає класифікації. ВАЖЛИВО КРАСИВО СКАЗАТИ.

Світ мінливий і люди мінливі ми не можемо судити.

3) Це наявність розгалудженої мережі понять, за допомогою яких досягається скоплення різних вимірів реальності. Інакше кажучи, реальність – є багатовимірною і в ній відокремлюються певні ієрархії відповідно до яких формуються нові онтологічні і гносеологічні піраміди звідси, ця філософія стає орієнтованою на пошук певних педагогічних прийомів здатних сприяти переконанню у якомусь відрядному положенні проте вона втрачає можливість сформулювати нові світоглядні орієнтири. МЕТА – НАВЧАННЯ.

4) спрямованість не скільки на пошук певних раціональних доказів скільки на вирішення життєво – важливих проблем.ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЖИТТЯ (можливо, без доказів)

Певні філософські школи Давньої Індії – це не школи а насамперед суспільно-політичний практикум (як КУРСИ).