5. Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.

В китайській мові не було окремого слова для визначення поняття «релігія»: ієрогліф цзя перекладався на слов’янські мови і як «вчення», і як «релігія». Конфуцій жив, коли Китай страждав від внутрішніх суперечок та війн. Князі, що мали владу вели між собою нескінченні війни, намагалися розширити свої володіння за рахунок своїх сусідів. Народ страждав від податків, поборів та військових контрибуцій. Конфуцій апелював до людини, надавши великий простір для її зусиль. Він створив новий і доволі земний у своїй основі, соціально-етичний критерій обов’язкового, потрібного для суспільства, оптимального для добробуту людей.

«Де» стало критерієм етичної норми, стало знаком наявності належного етичного змісту, доброчесності. Конфуцій казав, що «де» не лишається на самоті, а розповсюджується поміж сусідів. Іноді «де» використовується як синонім слова «мораль». «Той, хто розносить почуте на вулиці,втрачає «де». Отже, діапазон поняття «де» в трактаті «Лунь-юй» виявився майже безкрайнім, Далеко не випадково сам вчитель якось вигукнув: «Мало тих, хто розуміє «де»!».

Розмірковуючи про державу, Конфуцій стверджував, що нею повинні керувати кращі, лише в цьому запорука розквіту. До кращих належать ті, хто незалежно свого походження доброчесні і талановиті, які бажають вчитися і готові самовдосконалюватися. Конфуцій висунув і розробив тезу про гідну людину,шляхетного мужа високоморального та достойного «цзюнь-цзи» («син правителя», тобто благородний,шляхетний ). «Цзюнь-цзи» у вченні Конфуція відповідав майже недосяжному ідеалу,що являв собою якийсь абстрактний та наділений усіма можливостями повчальний комплекс чеснот. «Благородний муж» володів «п’ятьма чеснотами»: людяність(жень), обов’язок (і), норми поведінки (лі),знання (чжи), відданість (сінь), і повагою до батьків(старших) (сяо).

Принципи запропонованого соціального порядку зводилися до того, щоб старші завжди були наверху, а молодші внизу, що відповідало давнім нормам, патерналізму кланової структури з її природним і нескоримим кланом старших (за віком, поколінням,положенням, заслугами і т.д.) розпоряджатися і керувати: тобто усі повинні добре усвідомлювати своє місце у суспільстві і обов’язки . Ситуація дуже ясна: батько в родині,государ в державі повинні керувати,інші підкорятися. Хоча конфуціанство не бачило принципової різниці між родиною(у всякому разі дуже великою) та державою, не можливо було не розуміти, що один государ самостійно не може успішно керувати великою державою. Для цього йому потрібні умілі посередники, ті самі мудрі та здібні помічники, готувати яких взявся Конфуцій. Від государя залежало, лише, щоб він не помилився в їх виборі та вибрав найкращих. Конфуцій так прискіпливо розробив поняття «цзюнь-цзи». Це була вичерпна відповідь тому, хто дійсно бажав би налагодити справедливу та мудру адміністрацію, яка б відповідала давнім заповітам. Конфуцій неодноразово підкреслював,що сенс справедливої адміністрації, соціальної мудрості - щастя для народу. Він підтримував принцип: у кожного свої турботи, своє місце,своя сфера діяльності, але він суворо відстоював принцип рівності стартових можливостей:здібні та мудрі повинні зайняти гідне їх місце. Але хто не здатний та й не бажає вчитися хто особливо не відзначається чеснотами і належить до розділу звичайних людей,простолюдинів,- саме вони покликані працювати. Конфуція дуже турбували проблеми державного та суспільного життя. Він вважав, що головне-це дотримання традицій. Найпершою умовою щасливого життя народу і держави, був принцип, що кожен повинен займатися своєю справою. Тобто тією справою, для якої людину призначила суспільна роль.

Мораль. Культ морального стандарту, як основа управління мала безпосереднє відношення до тих форм соціально-родинних зв’язків, включаючи культ предків. В етичних конструкціях Конфуція родина і держава виступали немов би двома несучими опорами. Людина за ідеєю Конфуція – це людина сімейна, людина соціальна, людина, яка перш за все повинна усвідомлювати своє місце та свою роль у колективі. Люди не рівні і не можуть бути рівними між собою, хоча їх соціально-сімейні позиції з віком, і залежно від інших обставин, насамперед від особистої гідності і заслуг можуть сильно змінитися. Стати людиною з великої літери(цзюнь-цзи) міг майже кожен. Людина для Конфуція ще й людина знаюча. Вона знає те, що потрібно знати і може застосовувати свої знання на практиці. Етика Конфуція у строгій відповідності до традицій не самоціль, а найважливіший засіб вірного вирішення проблем. Конфуцій сконструював соціальний ідеал «цзюнь-цзи» і протиставив йому антипод – «сяо-жень». Якщо «цзюнь-цзи» об’єктивний та безпристрасний, спокійний та врівноважений, примирливий, але принциповий завжди, повний достоїнства, турбується про людей і бачить в них, перш за все, тільки хороше, то «сяо-жень» пихатий та зарозумілий , мріє лише про вигоду і прагне знайти в людях погане.

В відповідності до цього, Конфуцій та його послідовники намагалися вирішити соціальні проблеми не економічними засобами, а за допомогою моралізаторських повчань і найсуворішим дотриманням соціально-етичних норм. Широкого розповсюдження серед конфуціанців отрималотаке твердження: « Вмерти з голоду-подія маленька, а втратити мораль - велика».

6. Даосизм – загальна х-ка. Вчення про дао та ву-вей.

Даосизм виник як самостійна філософська доктрина. Засновником філософії даосів вважається давньокитайський філософ Лао-цзи. У трактаті «Дао де дзин» викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини — вчення про велике Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому необмежено. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуттів, постійне й невичерпне, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитись з ним — у цьому зміст, мета і щастя життя. Виявляється Дао через свою еманацію — через де, і якщо Дао все породжує, то де все годує.

У трактаті йдеться про те, що життя і смерть — поняття відносні, але наголошувалося на житті, на тому, як його слід організувати Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся в нагадуваннях про фантастичне довголіття і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні відлюдники, що приєдналися до Дао, відіграв значну роль у трансформації філософського даосизму в даосизм релігійний.

Проповідь довголіття і безсмертя забезпечила даоським проповідникам популярність у народі й прихильність імператорів. Офіційна підтримка допомогла даосизму вижити й зміцніти в умовах панування конфуціанства, але, вистоявши, даосизм дуже змінився. Облишивши метафізичні спекуляції на тему дао і де, відмовившись від відлюдності з ідеєю у-вей (недіяння), лаоські проповідники і маги активізували свою діяльність серед народу, вміло синтезували філософські ідеї "Дао де цзин" з примітивними віруваннями насамперед селянських мас, а також потурбувалися, щоб ці ідеї у вигляді міфів і легенд почали широко популяризуватися. Так, даосистами було створено міф про богиню безсмертя Сиванму, в саду якої квітнуть раз у 3000 років персики безсмертя.

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя:

• обмеження у їжі — шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками.

• фізичні й дихальні вправи.

• 1200 гарних вчинків

На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сил, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту — злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Даоси пояснювали, що видима смерть — це ще не доказ невдачі: цілком можливо, що померлий піднявся на небо і досяг безсмертя.

Даосизм ставить перед собою ціль розкрити перед людиною таємниці світобудови, вічні проблеми життя і смерті і стає зрозуміло, чому він виник. Адже за межами конфуціанства містичне й ірраціональне, не говорячи вже про древню міфологію і примітивні забобони. А без цього людина почуває духовний дискомфорт, деяку порожнечу, що потрібно заповнити і тому усі вірування й обряди були об'єднані в рамках релігії даосів, що сформувалася паралельно з конфуціанством.Одним із самих привабливих пунктів у навчанні Дао як для простого народу, так і для знаті була проповідь довголіття і безсмертя для людей, що пізнали Дао. Упродовж віків даосизм переживав злети й падіння, підтримку і гоніння, а іноді, щоправда на короткий час, ставав офіційною ідеологією якої-небудь з династій. Даосизм був необхідний і освіченим верхам, і малоосвіченим низам китайського суспільства.

У-вей - споглядальна пасивність; «недіяння», «невмотивованість». Найголовніша якість недіяння є відсутність причин для дій. Немає ні роздуму, ані розрахунку, ні бажання. Між внутрішньою природою людини і дією його в світі немає взагалі ніяких проміжних кроків. Дія відбувається раптово і, як правило, досягає мети найкоротшим шляхом, оскільки спирається на сприйняття тут і зараз. Подібне міробитіе характерно тільки для людей просвітлених, розум яких м'який, дисциплінований і повністю підпорядкований глибинної природі людини. Згідно Лао-Цзи, «якщо хто-небудь хоче опанувати світом і маніпулює ним, того спіткає невдача. Бо світ - це священна посудина, яким не можна маніпулювати. Якщо ж хто хоче маніпулювати ним, знищить його. Якщо хто хоче привласнити його, втратить його ».

Антиподом «У-вей» є «Вей».У чому полягає сенс практики У-Вей? Перш за все, треба шукати ключ до його розуміння в спорідненої категорії Де. Якщо Де - те, що надає форму речам і є метафізичної силою, яка творить всі з Дао, то У-Вей - оптимальний спосіб взаємодії з Де. Це спосіб реалізації Де в повсякденності. Полягає цей спосіб у вилученні надлишків життєвої і психічної енергії ци з реалій повсякденності і перенаправлення цієї енергії на духовне, езотеричне зростання індивіда. Але цей духовне зростання органічно пов'язаний з життям тіла і способом буття. Тому всі безглузді дії, приписувані У-Вей, такі, як підмітання прутиком двору, суть строга дисципліна розуму і тіла, часто застосовувана в монастирях Китаю з давнини до наших днів. У Буддійської традиції У-Вей є і синонімом приборкання розуму. Виконуючи безглузді дії так само добре, як і корисні, адепт осягає суть недвойственності - відсутності в об'єктивному світі поділу речей на «хороші і погані», «корисні й марні». Розуміння цього веде до заспокоєння, умиротворення, а потім і просвітління.