
- •Впорядковує, структурує
- •Міфологічне мислення створює шкалу, яка дозволяє вивчати як знайомі явища , так і не знайомі
- •5. Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.
- •7. Загальна х-ка філософії Ст. Індії.
- •8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Ст. Індії
- •9. Основні поняття індуїзму: брахман, атман, сансара, карма, мокша. Теологія боргу та антропологія.
- •10. Буддизм: вчення про 4 благородні істини та восьмирічний шлях.
- •11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.
- •12. Загальна характеристика давньогрецької натурфілософії: ідея першоначала та істина як алетейя.
- •13.Перші натурфілософи: мілетська школа, Геракліт та Піфагор.
- •14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.
- •15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа
- •16. Атоміститка Демокріта
- •17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.
- •Погляди Протагора, Гіппія, Горгія та Антифонта.
- •19. Інтелектуалізм Сократа та його «майевтика».
- •Початок метафізики західного світу: теорія ейдосів Платона.
- •21. Ідеальна держава Платона як відповідь на споконвічний пошук справедливості
- •22. Світ як сукупність субстанцій: філософія Арістотеля
- •23. Вчення про людину Арістотеля
- •24.Загальна характеристика елліністичної та пізньоелліністичної філософії
- •25. Кінізм Діогена та Антисфена.
- •26. Нове розуміння: фізика, логіка, етика Епікура.
- •27. Етика стоїків
- •28. Філософські ідеї Біблії.
- •29. Патристика. Теорія часу Августина.
- •30. Схоластика. Номіналізм, реалізм, та концептуалізм.
- •31. Особливості середньовічної філософії.
- •32.Головні риси філософії доби Відродження
- •34.Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії
- •35. Філософія Нового та Новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину.
- •36. «Знання – це сила» - примари пізнання та індукція через елімінацію ф. Бекону.
- •37. Новий тип філософствування: сумнів Декарту та правило методу.
- •38. Емпірізм на межі: критика матерії Берклі та критика причинності Гьюма.
- •39. Філософія доби Просвітництва: уявлення про природу, теорія пізнання та ідея суспільного договору.
- •40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд Канта
- •41. «Одіссея духу»: діалектика г.Гегеля.
- •42. Буття людини у суспільстві: погляд к.Маркса.
- •43. Демістифікація людини з.Фрейда
- •44. Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови
- •44.Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови.
- •46. Загальна характеристика філософії двадцятого століття.
- •47. Сутність чи існування: погляд екзистенціалізму на буття людини.
- •48. Велика Відмова г. Маркізе: неомарксистське прочитання психоаналізу.
- •49. Синергетика і. Пригожина
- •50. Канон даосизму «Дао де Цзин»
- •51,Філософія як ідеологія лунь-юй
- •52,Апологія Сократа
- •53,Платон та нові горизонти філософії - Держава(7)
- •54,Вчення про буття та пізнання Демокріта
- •55.Постать Епіктета як втілення ідеалів римської Стої. «у чому наше благо?»
- •57. П. Абеляр та контекст середньовічної філософії: «Історія моїх поневірянь»
- •59.М.Аврелій – почуття філософа на імператорському троні: «На самоті».
- •60. П.Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину «Промова про гідність людини»
- •61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина
- •62. Ж. П. Сартр та пристосування проблематики буття до людини: “Екзистенціалізм – це гуманізм”
- •63. Ф. Бекон та підґрунтя елепіризму: ‘‘ Про достойність та примноження наук’’.
- •64. Р. Декарт та початок перебудови філософії: ‘‘Розмисли про метод’’.
- •65. Зігмунд Фройд та діагноз сучасної культури: «Майбутнє однієї ілюзії (1927)».
- •66. Мартін Хайдегер та буття як присутність: «Що таке метафізика?»
- •67. Рудольф Карнап та радикальна спроба переформулювання філософських проблем: «Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови»
- •Стадії самореалізації
- •71.«Про природу» Парменіда: постановка проблематики буття.
30. Схоластика. Номіналізм, реалізм, та концептуалізм.
Схоластика (грец. scholasticos - шкільний) - середньовічна "шкільна філософія", представники якої прагнули раціонально обгрунтувати і систематизувати християнське віровчення. Для цього вони використовували ідеї античної філософії - особливо Платона й Аристотеля про вічність «Ідей», про бога як рушійну силу, «форму усіх форм« та ін. Велике місце в середньовічній С. обіймав суперечка про Універсал. Історично С. поділяється на кілька періодів: для ранньої С. (11-12 ст.) Характерний вплив неоплатонізму (Ері-угена, Ансельм Кентерберійський). У пору "класичної" (зрілої) С. (12 - 13 ст.) Панував "християнський арістотелізм" (Альберт Великий, Фома Аквінський). Представники пізньої С. (13-14 ст.) Виступали проти томізму (Цунс Скот), протиставляючи йому теорію двоїстої істини.
Під схоластикою розуміється (це очевидно з наведеного прикладу) також формальне знання, безплідне розумування, відірване від життя, від практики. Звідси і відбувається вираз «схоластичне теоретизування». Зразком схоластичного мислення можуть бути питання такого роду: чи може Бог створити такий камінь, який сам не може підняти? Або: що з'явилося раніше - курка чи яйце? Скільки чортів може вміститися на вістрі однієї голки? (Останнє питання звучить особливо актуально сьогодні, під час розгулу наркоманії).
Під ударами філософії Відродження С. втратила домінуючі позиції в ідеології. Що відбувалися пізніше (15 - 16 ст.). Спори між католицькими (т. зв. Неосхоластики, ісп. Єзуїт Ф. Суа-рес) і протестантськими (Ф. Меланхтон) богословами в кінцевому рахунку відбивали боротьбу католицької церкви проти Реформації. З цією ідейною боротьбою нек-риє західні автори пов'язують розквіт схоластичної філософії. У наступні ст. С. втрачає свій колишній вплив, відчуваючи руйнівний вплив з боку передових навчань філософії нового часу (Декарт, Гоббс, Локк, Кант, Гегель та ін.) З 19 в. починається пожвавлення схоластики, до-раю в даний час об'єднує різні школи католицької філософії.
Важливе місце у середньовічній філософії займала боротьба номіналістів і реалістів з приводу природи загальних понять, так званих “універсалій” - загальних (універсальних) уявлень і понять, що виражають заховану від безпосереднього спостереження суть явищ і речей.
Реалісти (Анзельм Кентерберійський, Бонавентура, Олександр Галльський та їх адепти) йдучи за Платоном, твердили, що універсалії мають реальне ( звідсіль їх називали реалістами) існування; що універсалії передують існуванню речей і явищ, існуватимуть і після зникнення речей та явищ.
Номіналісти (Росцелін, Дунс Скотт, Уїльям Оккам та їх адепти), заперечуючи реалістам, доводили, що реально існують лише конкретні речі та явища, а універсалії - то лише слова, то лише назви (“nominae”, номіне - назви; звідсіль і назва: номіналісти).
П'єр Абеляр (1079-1142) з питання про універсалії проводив напрямок, чуже і номіналістичної крайності Росцелліна, і реалістичної Вільгельма шамп (який вважав рід властивим кожному індивідууму по суті), але все ж стоїть ближче до номіналізму.
За цією суперечкою номіналісті та реалістів таїлася суттєва філософська проблема, а саме - що чому передує: об'єктивно існуючі речі поняттям про них чи, навпаки, поняття, котрі є продуктами мислення, передують самим речам; наше пізнання йде від речі до поняття чи від поняття до речі. Слід відзначити, що тут, у зародку, вже містилися елементи емпіризму і раціоналізму, матеріалізму та ідеалізму, котрі отримали свій розвиток пізніше.
Проміжне становище між номіналісти і реалістами зайняли концептуалісти, представниками якого були Альберт Великий, Іван Сольсберійський, та інші. Вони говорили, що універсалії реально не існують ні в речах, ні без речей, бо вони - лише концепції, що створюються нашим розумом про речі та явища навколишньої дійсності. Цікаво буде знати, що Фома Аквінський, намагаючись примирити проблему універсалій з церковним ученням про Бога, пропонував прийняти, що універсалії існують в пам’яті Бога до виникнення речей, а після створення світу - в самих речах і, нарешті, з’являються в розумі людини та її словах.