- •Впорядковує, структурує
- •Міфологічне мислення створює шкалу, яка дозволяє вивчати як знайомі явища , так і не знайомі
- •5. Соціально-політична та етична спрямованість конфуціанства.
- •7. Загальна х-ка філософії Ст. Індії.
- •8. Передумови виникнення та особливості розвитку філософії Ст. Індії
- •9. Основні поняття індуїзму: брахман, атман, сансара, карма, мокша. Теологія боргу та антропологія.
- •10. Буддизм: вчення про 4 благородні істини та восьмирічний шлях.
- •11. Зародження та розвиток філософської думки в Давній Греції: географічні, економічні, соціально-політичні та інтелектуальні фактори.
- •12. Загальна характеристика давньогрецької натурфілософії: ідея першоначала та істина як алетейя.
- •13.Перші натурфілософи: мілетська школа, Геракліт та Піфагор.
- •14. Піфагор та Парменід: число та слово як різні погляди на втілення сутності світу.
- •15. Постановка проблематики буття та притаманні їй апорії: елеатська школа
- •16. Атоміститка Демокріта
- •17. Еллінське просвітництво: софісти. Загальна характеристика.
- •Погляди Протагора, Гіппія, Горгія та Антифонта.
- •19. Інтелектуалізм Сократа та його «майевтика».
- •Початок метафізики західного світу: теорія ейдосів Платона.
- •21. Ідеальна держава Платона як відповідь на споконвічний пошук справедливості
- •22. Світ як сукупність субстанцій: філософія Арістотеля
- •23. Вчення про людину Арістотеля
- •24.Загальна характеристика елліністичної та пізньоелліністичної філософії
- •25. Кінізм Діогена та Антисфена.
- •26. Нове розуміння: фізика, логіка, етика Епікура.
- •27. Етика стоїків
- •28. Філософські ідеї Біблії.
- •29. Патристика. Теорія часу Августина.
- •30. Схоластика. Номіналізм, реалізм, та концептуалізм.
- •31. Особливості середньовічної філософії.
- •32.Головні риси філософії доби Відродження
- •34.Моделювання справедливих суспільних відносин: утопії
- •35. Філософія Нового та Новітнього часу: загальна характеристика. Філософська картина світу та уявлення про людину.
- •36. «Знання – це сила» - примари пізнання та індукція через елімінацію ф. Бекону.
- •37. Новий тип філософствування: сумнів Декарту та правило методу.
- •38. Емпірізм на межі: критика матерії Берклі та критика причинності Гьюма.
- •39. Філософія доби Просвітництва: уявлення про природу, теорія пізнання та ідея суспільного договору.
- •40. Простір та час як апріорні форми чуттєвості: погляд Канта
- •41. «Одіссея духу»: діалектика г.Гегеля.
- •42. Буття людини у суспільстві: погляд к.Маркса.
- •43. Демістифікація людини з.Фрейда
- •44. Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови
- •44.Лінгвістичний переворот: філософія повертається обличчям до мови.
- •46. Загальна характеристика філософії двадцятого століття.
- •47. Сутність чи існування: погляд екзистенціалізму на буття людини.
- •48. Велика Відмова г. Маркізе: неомарксистське прочитання психоаналізу.
- •49. Синергетика і. Пригожина
- •50. Канон даосизму «Дао де Цзин»
- •51,Філософія як ідеологія лунь-юй
- •52,Апологія Сократа
- •53,Платон та нові горизонти філософії - Держава(7)
- •54,Вчення про буття та пізнання Демокріта
- •55.Постать Епіктета як втілення ідеалів римської Стої. «у чому наше благо?»
- •57. П. Абеляр та контекст середньовічної філософії: «Історія моїх поневірянь»
- •59.М.Аврелій – почуття філософа на імператорському троні: «На самоті».
- •60. П.Делла Мірандола та ренесансне уявлення про людину «Промова про гідність людини»
- •61. Людина перед Богом: «Сповідь» Августина
- •62. Ж. П. Сартр та пристосування проблематики буття до людини: “Екзистенціалізм – це гуманізм”
- •63. Ф. Бекон та підґрунтя елепіризму: ‘‘ Про достойність та примноження наук’’.
- •64. Р. Декарт та початок перебудови філософії: ‘‘Розмисли про метод’’.
- •65. Зігмунд Фройд та діагноз сучасної культури: «Майбутнє однієї ілюзії (1927)».
- •66. Мартін Хайдегер та буття як присутність: «Що таке метафізика?»
- •67. Рудольф Карнап та радикальна спроба переформулювання філософських проблем: «Подолання метафізики за допомогою логічного аналізу мови»
- •Стадії самореалізації
- •71.«Про природу» Парменіда: постановка проблематики буття.
29. Патристика. Теорія часу Августина.
Християнська філософія середньовіччя має двоїстий зміст, що обумовлюється тодішнім всевладдям релігії і церкви. З одного боку, значну частину філософії середньовіччя становить теологія (богослов'я), що намагалося на основі надприродного, богонатхненного знання, що міститься в Біблії, інших священних текстах, обгрунтувати християнські догмати про існування Бога, безсмертя душі (тобто ірраціональні феномени). Це період патристики.
Патристика - сукупність філософсько-теологічних навчань християнських мислителів 2-8 вв. (Т.зв. «святих отців церкви» - Філон Олександрійський, Юстин, Тітіан, Теофіл, Климент Олександрійський, Оріген Олександрійський, Тертуліан), що мали гол. метою захист і теоретичне обгрунтування християнської релігії. На етапі патристики відбувається розробка і оформлення основного змісту християнської філософії на основі вчення Ісуса Христа і філософської системи Платона.
Основні ідеї патристики: теоцентризм (джерелом всякого буття і блага є Бог); троїчність, тобто вчення про єдність Бога в трьох особах - Бог-отець, Бог-син, Бог-дух святий; вчення про поєднання у Христі божественної і людської природ; креаціонізм (світ створений Богом з нічого); персоналізм (людина створена за образом і подобою Бога); провіденціоналізм (Бог править створеним їм світом і людською історією); сотеріологізм - мета життя людини суть спасіння душі; ревеляціонізм - пізнання істини досягається збагненням сенсу Святого Письма.
Найбільший мислитель цього періоду - Августин Аврелій (Блаженний), зарахований католицькою церквою до лику святих. Він був священиком, а пізніше єпископом. Він розробив теологію християнства (роботи «Сповідь», «Про град Божий»). В онтології Августин обгрунтовував догмат про створення світу Богом «з нічого». Бог не тільки впорядкував, організував світ з вічної первинної матерії, а й створив саму субстанцію, з якої світ складається. Бог створив не тільки світ, але і його властивості (в т.ч. час).
Дуалістичне розуміння бога і світу виступає як протилежність між вічним і незмінним духовним буттям бога і постійною мінливістю і загибеллю одиничних речей і явищ. Дослідження цієї протилежності вело Авустина до проблематики часу.
Августин відкидає погляди тих античних філософів, що час ставили в залежність від руху небесних тіл: адже і вони створені богом. Згідно з його розумінням, час є мірою руху і змін, властивих усім "створеним" конкретним речам. Перед створенням світу часу не існувало, але воно виявляється як наслідок божественного утвору й одночасно з останнім. Міру ж змін речам дав бог.
Августин спробував пояснити такі основні категорії часу, як сьогодення, минуле, майбутнє. Ні минуле, ні майбутнє не мають дійсної орієнтації, вона властива лише сьогоденню, за допомогою якого щось може мислитися як минуле або майбутнє. Минуле пов'язане з людською пам'яттю, майбутнє укладене в надії.
Приведення як майбутнього, так і минулого до сьогодення доводить божественну, досконалу абсолютність. У богу раз і назавжди з'єднані сьогодення з минулим і майбутнім. Августинове розуміння протилежності абсолютної вічності бога і реальної мінливості матеріального і людського світу стало однієї з основ християнського світогляду.