Коротке повторення

• Рівень безробіття – це відношення кількості безробітних до робочої сили.

• Є три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

• Безробіття призводить до значних матеріальних втрат – зменшується вироблений національний продукт, знижуються доходи і життєвий рівень населення.

§3. Суть, наслідки і причини інфляції

Суть та вимірювання інфляції

Що таке інфляція? Інфляція — це зростання загального рівня цін, що супроводжується знеціненням грошей. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, взуття, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковим темпом. Проте не слід думати, що ціни обов’язково підвищуються на всі товари. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін означає, що гроші знецінюються. За грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Як можна виміряти «загальний рівень цін», щоб визначити рівень інфляції? Цей рівень, як нам уже відомо, вимірюють з допомогою побудови індексів цін. Найзастосовуванішим вимірником інфляції є індекс споживчих цін, відомий як як ІСЦ. Під час розрахунку ІСЦ для кожного товару встановлюють економічну вагу, яка визначається його часткою у сукупних споживчих видатках бюджету типової міської сім’ї. Вагу встановлюють для базового року.

ІСЦ обчислюють за такою формулою:

де ІСЦ — індекс споживчих цін;

Р₁^А — ціна товару А у розрахунковому році;

Р₀^А — ціна товару А у базовому році;

Е — економічна вага товару.

Далі те ж саме для товарів Б, …К.

Щоб мати конкретне уявлення, як вимірюють інфляцію, тобто обчислюють ІСЦ, використаємо числовий приклад. Припустімо, що споживачі купують лише чотири продукти: їжу, одяг, житло (квартирна плата) і книги. Гіпотетичним обстеженням бюджету встановлено, що споживачі витрачають 30% свого бюджету на їжу, 20% — на одяг, 40% — на житло і 10% — на книги, тобто встановлено економічну вагу кожного товару у базовому році. У розрахунковому році ціни на продукти харчування зростають на 5%, ціни на одяг — 8, на житло — на 12, а на книги — на 15%.

ІСЦ = (1,05 х 0,3 + 1,08 х 0,2 + 1,12 х 0,4 + 1,15 х 0,1) х 100 = 109,4%.

Єдина відмінність між цим спрощенням і реальним розрахунком полягає в тому, що насправді ІСЦ включає набагато більше товарів.

Темп інфляції обчислюється за наступною формулою:

Темп інфляції = .

Припустімо, що у 1990 р., взятому за базовий, ІСЦ дорівнює 100. У 1997 р. індекс споживчих цін становив 147,1%, а у 1998 р. — 164,3%. У цьому випадку темп інфляції становитиме:

Темп інфляції = .

У 1992-1994 рр. темп інфляції в Україні вимірювався багатьма тисячами відсотків за рік.

Види та наслідки інфляції

Розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу, та гіперінфляцію. Помірна інфляція має місце, коли ціни зростають повільно, до 10% за рік. За помірної інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їх вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою. Повзуча інфляція характерна для розвинутих країн.

Галопуючою називають інфляцію, за якої ціни зростають щорічно на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення не має більше грошей, ніж необхідний мінімум. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. У такій економіці виникають глибокі економічні спотворення: ринки капіталу звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона характерна для країн, що розвиваються.

Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч навіть мільйони відсотків на рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей — підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для купівлі споживчих товарів, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Інфляція сама починає себе підгодовувати. Оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата і ціни», коли ціни і заробітна плата підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, підвищення заробітної плати, у свою чергу, викликає подальше зростання цін.

Гіперінфляція призводить до того, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Замість того, щоб вкладати капітал в інвестиційні товари, виробники й окремі особи, аби захиститися від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності — ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Невідповідність між готовою продукцією і попитом на неї ще більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини.

Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах і суспільно-політичні безпорядки. Історія дає нам чимало прикладів гіперінфляції. Гостра гіперінфляція була у Німеччині у 20-ті роки, коли переможена у Першій світовій війні Німеччина, щоб сплатити суворі репараційні платежі, використовувала друкарський верстат. Розмір готівки збільшився у 7 трлн. разів з початку 1922 до грудня 1923 р., а індекс цін — з 1 до 10 000 000 000. Тобто, якщо на початку 1922 р. за певний товар треба було заплатити 1 марку, то наприкінці 1923 р. — уже 10 млрд. марок. Гіперінфляція мала місце і в Україні у 1993 р.

Інфляція має два такі наслідки:

1. перерозподіляє доходи і багатство серед різних класів, груп населення;

2. спотворює обсяги виробництва різних товарів, що знижує ефективність економіки.

Для розуміння наслідків інфляції, важливо пам’ятати відмінність між номінальним (грошовим) і реальним доходом.

Номінальний дохід — це сума грошей, які особа одержує у вигляді заробітної плати, пенсії тощо. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити за суму номінального доходу. Коли ціни зростають швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід падає, і навпаки, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж зростають ціни, то реальний дохід зростає.

Інфляція погіршує становище людей, які одержують фіксовані номінальні доходи — пенсії, допомогу з безробіття тощо. Особи, що живуть на нефіксовані доходи, іноді можуть мати вигоду від інфляції, коли їх номінальні доходи зростають швидше, ніж ціни. Вигоду від інфляції можуть мати й окремі фірми, якщо ціни на їхню готову продукцію зростають швидше, ніж витрати виробництва (ціни факторів виробництва).

Інфляція негативно відбивається на реальній вартості заощаджень. У періоди інфляції зменшується реальна вартість вкладів у банках, страхових полісів тощо. Інфляція перерозподіляє доходи між боржниками і кредиторами: вона приносить вигоду дебіторам за рахунок кредиторів.

Інфляція впливає на стан економіки через обсяги виробництва та економічну ефективність. До 70-х років ХХ ст. помірне зростання цін означало, як правило, збільшення виробництва та високу зайнятість. Падіння цін спричиняло зменшення обсягу виробництва і зайнятості. Сьогодні зростання цін може поєднуватися зі зменшенням обсягу виробництва та зайнятості. Таке небувале поєднання зростання цін (інфляції) зі спадом виробництва (стагнацією) називають стагфляцією.

Стагфляція — це інфляція, що супроводжується падінням національного обсягу виробництва. Вона спостерігалася у розвинутих країнах у другій половині 70-х та першій половині 80-х років. Економічна ситуація в Україні 1991-1997 рр. також характеризується як стагфляція.

Особливо негативно позначається інфляція на економічній ефективності. Чим вищий темп інфляції, тим більші спотворення в економіці вона викликає.

Причини інфляції

Інфляція найчастіше породжується надлишковим сукупним попитом, порівняно із сукупною пропозицією. Зростання сукупного попиту нерідко зумовлюється збільшенням урядових видатків. Якщо значна частина дефіциту державного бюджету фінансується за рахунок позик центрального банку, тобто просто друкується більше грошей, це стає значним джерелом інфляції. У цій ситуації причина інфляції чітко простежується: імпульси переходять від сукупного попиту до цін. Іншими словами, причина інфляції полягає в тому, що сукупний попит зростає швидше, ніж виробничий потенціал економіки. Зростання цін потрібне для того, щоб зрівноважити сукупний попит і сукупну пропозицію. На практиці гроші попиту конкурують за обмежену пропозицію і підвищують ціни.

Інфляцію спричиняє також зростання витрат на одиницю продукції. Зростання витрат на одиницю продукції означає зменшення прибутків і обсягу продукції, який фірми готові запропонувати за даного рівня цін. Унаслідок цього зменшується пропозиція товарів і послуг у всій економіці. У такій ситуації саме витрати, а не попит спричиняють зростання цін. Основним джерелами інфляції, зумовленої збільшенням витрат, є підвищення цін на сировину та енергію, а також неврожаї у сільському господарстві.

У 70 — 80-ті зростання цін на сировину та енергію зумовлювало інфляцію, що зумовлювалася збільшенням витрат. У 1973 — 1974 рр. багаторазово зросли ціни на імпортовану нафту, що збільшило витрати виробництва у світовій економіці. Протягом 1991 — 1993 рр. ціни на імпортовану в Україну нафту та газ зросли у сотні разів, що збільшило витрати виробництва і поглибило інфляційні процеси в Україні. Неврожаї у сільському господарстві також означають зростання витрат на одиницю продукції, що спричиняє інфляцію.

В окремих випадках джерелом інфляції виступають трудові спілки, які можуть домогтися суттєвого підвищення заробітної плати для своїх членів. Таке підвищення може викликати зростання витрат на одиницю продукції, що призведе до зменшення пропозиції та підвищення рівня цін.

Економічна наука встановила, що існує тісний зв’язок між безробіттям та інфляцією. Нині економісти вважають, що інфляція стабілізується, коли безробіття перебуватиме на природному рівні. У такій ситуації сили попиту і пропозиції зрівноважені, а інфляція утримуватиметься на певному інерційному рівні, не збільшуючись, і не зменшуючись. Поки рівень безробіття є нижчим за природний, інфляція зростатиме. Протилежна картина простежується за високого рівня безробіття. У цьому разі інфляція зменшуватиметься доти, доки фактичне безробіття перевищуватиме його природний рівень.

В Україні нині відсутній взаємозв’язок між інфляцією і безробіттям, бо ринкові сили ще не діють на повну потужність.

Антиінфляційні заходи

Як же боротися з інфляцією? Є різні способи боротьби з нею. Коли інфляція досягає велетенських масштабів і купівельна сила грошової одиниці практично дорівнює нулю, неминучою стає нуліфікація грошей. Прикладом може бути Німеччина 1923 р. або Угорщина 1946 р. За таких умов старі грошові знаки вилучаються з обігу і замінюються новими грошовими знаками. Проте використання нуліфікації можливе тільки за суспільних потрясінь (війни, революції, виникнення нових держав тощо).

У 80-ті роки ряд країн обрали механізм індексації, щоб пристосуватися до негативних наслідків інфляції. Індексація означає, що номінальні доходи громадян змінюються пропорційно змінам цін, тобто індексація є механізмом, за допомогою якого доходи частково або повністю захищені від зростання цін. Приклади індексації можна бачити у трудових угодах між трудовою спілкою та адміністрацією компанії, за якими працівники одержують поправку на підвищення прожиткового мінімуму.

Чому не можна захистити всю економіку від інфляції, тобто все проіндексувати, щоб зігнорувати інфляцію? Практика показує, що чим більше прагнуть захистити економіку від інфляції через індексацію, тим нестабільнішою стає економіка; чим більше суспільство намагається ізолювати своїх членів від інфляції, тим нестабільнішим стає їхнє становище. Країни, які повністю все індексували у своїй економіці (Бразилія), не мали великого успіху.

У 80-ті роки немало країн, у тому числі США, Великобританія та інші, обрали політику дезінфляції. Суть цієї політики полягає в тому, що для зниження рівня інфляції уряд викликає спад в економіці. Численні дослідження показують, що затрати на зменшення рівня інфляції різняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити інфляцію на один відсоток, треба скоротити валовий внутрішній продукт щорічно приблизно на 4%, тобто приблизно на 220 млрд. у цінах 1990 р. Отже, у США дезінфляція на 1% обійдеться у чверть трильйона доларів, що викличе значне зростання безробіття. У 1996-1998 рр. в Україні вдалося різко знизити рівень інфляції через суворий контроль за кількістю грошей в економіці та зменшення дефіциту державного бюджету.