1. 1. Фізичні та юридичні особи як суб’єкти фінансового права.

Юридичні особи володіють здатністю вступати у різноманітні фінансові правовідносини – бюджетні, податкові, валютні, кредитні тощо. Обсяг їхньої фінансової правосуб’єктності залежить від багатьох чинників: форми власності, організаційно-правової форми, способу фінансування, сфери діяльності тощо. Специфічний обсяг фінансово-правових прав і обов’язків мають бюджетні установи, казенні та муніципальні підприємства, страхові організації, неприбуткові організації, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності та інші групи юридичних осіб.

Проте, доречною є пропозиція науковців поділяти юридичних осіб на: приватних та публічних. Щодо останніх, до яких відносяться органи державної влади наділенні відповідною компетенцію, то найбільш поширеним є їх поділ за обсягом компетенції на:

• органи державної влади загальної компетенції (Президент України, ВРУ, КМУ*;

• органи державної влади спеціальної компетенції (Рахункова палата України; Державна податкова служба тощо*.

Індивідуальними суб'єктами фінансового права є фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Існує два види правосуб'єктності індивідуальних суб'єктів фінансового права:

• особиста правосуб'єктність, якою користуються усі громадяни України - суб'єкти фінансово-правових відносин;

• особлива правосуб'єктність посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, обсяг і специфіка прав яких у фінансово-правових відносинах залежить від компетенції відповідного  органу.  Особливістю  правосуб'єктності посадових осіб є, та що вони беруть участь не у всіх фінансових правовідносинах, а лише у тих, які пов'язані з діяльністю відповідного    державного    органу    чи    органу    місцевого самоврядування.

Серед фізичних осіб-суб'єктів фінансового права окремо виділяють громадян, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Обсяг їхньої фінансової правосуб'єктності залежить не від громадянства, а від інших чинників, які мають значення для обчислення розміру обов'язкових платежів, – часу перебування на території України упродовж календарного року, володіння певним майном, розміру доходу, наявності податкових пільг тощо.

Платник податків зобов’язаний стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України. Саме внесення платника податків до Єдиного реєстру платників податків означає набуття особою податкової правоздатності, тобто ідеальної можливості брати участь в податкових правовідносинах. Мова йде про платників податків як суб’єктів податкового права. Виникнення податкового обов’язку законодавець пов’язує з певним юридичним фактом – наявністю в особи об’єкта оподаткування. Тому учасником податкового правовідношення особа стає з появою у неї об’єкта оподаткування.

Наведемо приклади з податкового законодавства України. Так, згідно зі ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України*, юридичні особи  (резиденти і нерезиденти України* та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають* об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції*, що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платників податків можна класифікувати:

І. У залежності від податкової юрисдикції держави платники податків підрозділяються на:

1* резидентів – осіб, що мають постійне місце проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність*;

2*  нерезидентів – осіб, що не мають постійного місцеперебування в державі і у яких підлягають оподатковуванню лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність*.

Розмежування на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

1* постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій –  в Україні це 183 календарних дня;

2* джерела отриманих доходів;

3* межі податкової відповідальності: повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну приналежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи,  отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподатковування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Великобританія, США, Росія, Україна*; інші – переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки*. Різне об'єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподатковування.

ІІ. У залежності від критерію юридичного і фактичного  обов'язку сплати податку:

1* юридичний платник податків;

2* фактичний платник податків.

Даний критерій має місце  при непрямому оподатковуванні.