2. Держава як суб’єкт фінансового права.

У фінансовому праві з етатистських позицій ще з радянських часів підкреслюють особливе становище держави,  що проявляється в тому, що вона виступає, по-перше, як суб'єкт права державної власності держава  планомірно розподіляє нагромадження і доходи державних підприємств та господарюючих організацій, причому в умовах переходу до ринкової економіки вона робить це переважно фінансовими методами (встановлення обов'язкових платежів, відрахувань від доходу, бюджетного асигнування тощо*; по-друге, держава здійснює з допомогою уже суто фінансових методів планомірну мобілізацію грошових коштів (оподаткування, встановлення обов'язкових платежів і зборів, розміщення позик тощо* у встановлених законом розмірах господарюючих суб'єктів недержавного сектору економіки, спрямовуючи їх на задоволення публічного інтересу по-третє, держава забезпечує розподіл доходів і видатків між чисельними бюджетами, що утворюють її єдину бюджетну систему, по-четверте, через фінанси і фінансову діяльність вона безпосередньо впливає на стан економіки суспільства, спрямовує її розвиток у необхідне русло. Інакше кажучи, у фінансових правовідносинах держава виступає в якості незмінного, обов'язкового суб'єкта, який здійснює з допомогою законів економічного розвитку розподіл та перерозподіл національного доходу країни.

Деліктоздатність держави як суб’єкта фінансового права виявляється у здатності держави нести відповідальність перед людиною і громадянином за свої дії чи бездіяльність у сфері фінансових відносин. Тому відповідальність держави перед суспільством у контексті невиконання чи неналежного виконання своїх функцій є як політичною, так і юридичною. І певні дії народу можуть спонукати державу до зміни курсу своєї політики, а відповідно і до здійснення перебудови управління певними галузями економіки, звільнення з посад державних службовців, які неефективно виконують покладені на них обов’язки та створення якісно нового правового поля.

Держава як деліктоздатний суб’єкт фінансового права проявляє себе у двох сутностях.

1. як владний суб’єкт, який встановлює норми поведінки суб’єктів фінансових відносин, гарантії реалізації ними своїх прав та виконання обов’язків та відповідальність за фінансові правопорушення, в т.ч. і відповідальність самої держави. Таким чином здійснюється захист суспільних та державних інтересів.

2. як зобов’язаний суб’єкт, який відповідає за порушення фінансового законодавства і відшкоджує за рахунок централізованого фонду коштів шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.56 Конституція України*.

Найяскравіше держава як учасник фінансово-правових відносин проявляє себе як:

1. Суверен, який реалізує публічну владу на визначеній території. Держава-суверен ст. 1 (Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава*, ст. 92 (виключно законами України визначаються…*, ст. 99 Конституції України (грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – НБУ*.Українська держава як суб’єкт фінансового права вирізняється своїм суверенітетом, тим, що вона сама встановлює норми, які регулюють суспільні відносини. Україна є учасником фінансових правовідносин стосовно:

1. визначення основних напрямів фінансової політики;

2. встановлення загальних принципів організації та функціонування фінансової, грошової та кредитної систем держави;

3. утворення, розподілу та використання коштів бюджету та інших централізованих фондів;

4. встановлення та стягнення загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів*;

5. державного боргу;

6. здійснення грошової емісії

2.  «Скарбниця (казна*», тобто власник фінансових ресурсів, який у сфері фінансового права реалізує свої права щодо публічних фондів коштів.

3. Гарант суспільних інтересів, який має забезпечити реалізацію громадянами своїх прав і свобод, у тому числі шляхом правового регулювання публічних фінансів;

4.  Існує на даний час іще один підхід до розуміння держави як суб’єкта права – ідея держави-юридичної особи, або корпорації, як суб’єкт права вона виступає як правова корпорація, у тому сенсі, що її основною метою є зовсім не підкорення усіх єдиній владі, а створення системи правового спілкування, правової комунікації, спрямованої на узгодження волі громадян, що до неї входять, формування правових зв’язків, що забезпечують здійснення їх правових інтересів[1]. 5. Держава як інструмент суспільства, призначення якого адекватний розподіл і задоволення публічних потреб.