151. Сільська поселенська мережа як об’єкт аграрно-правового регулювання

Одним із елементів сільської території є сільська поселенська мережа, збереження якої в сучасних умовах сприятиме вирішенню проблеми деграджації українського села. На законодавчому рівні декларується, що держава захищає сiльську поселенську мережу незалежно вiд категорiї, величини й мiсця розташування сiльських населених пунктiв (Закон України "Про прiоритетнiсть соцiального розвитку села та АПК в народному господарствi"

Концепцією Націоналної програми відродження села на 1995-2005 роки з метою державної підтримки сільської поселенської мережі передбачено ряд заходів, зокрема: класифікація і юридичне оформлення категорій та статусу сільських населених пунктів; відновлення самостійності поселень, що в період ліквідації т.з. «неперспективних сіл» були штучно приєднані до інших, включені в міську мережу чи формально зняті з обліку; окреме визначення спеціального статусу сільських помелень, утворених у зв’язку з спорудженням промислових об’єктів, ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха та з інших причин.

Сільська поселенська мережа є одним із елементів сільської території. Згідно з проектом ЗУ «Про упорядкування сільської поселенської мережі, поглиблення принципів місцевого самоврядування у сільській місцевості та сприяння деурьанізації у сільській місцевості» сільська поселенська мережа – це сукупність розташованих у сільській місцевості населених пунктів, сполучених між собою дорогами, засобами зв’язку, іншими комунікаціями, необхідними для проживання населення та ведення виробничо-господарської діяльності.

У науковій літературі застосовується більш загальне поняття, де СПМ розглядається як сукупність облаштованих місць постійного проживання людей у сільській місцевості. Сільська поселенська мережа має різні категорії, величину та місце розташування сіл.

За законодавством України до сільських населених пунктів належать: селище, село, хутір (ДБН Планування і забудова сільських поселень) Так, селище -це велике (від 0,5 до 3 тис чол.) або значне (від 3 до 5,9 тис чол. і більше сільське поселення, що є адміністративно-господарським центром. До категорії села віднесено населені пункти зі сталим складом жителів, зайнятих переважно сільськогосподарським виробництвом. У законодавстві визначення «село» виводиться через поняття «сільський населений пункт» («сільське поселення»), тобто це сільське поселення, що характеризується усіма або більшістю таких ознак, як: 1) єдність та компактність місця проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та інших територіально розосереджених галузях; 2) забезпеченість об'єктами соціального та виробничого призначення. Хутори, як і села, належать до традиційних типів сільських поселень українців. Здебільше це малодвірне, переважно однодвірне, поселеня.

Щоб оцінити реальний стан соціальної інфраструктури та визначити перспективи розвитку сільських населених пунктів, необхідним є проведення суцільної паспортизації сільської поселенської мережі. Так, в розвинених країнах світу чітко встановлено, скільки жителів має мешкати у даному штаті (окрузі, воєводстві, кантоні тощо), якою повинна бути скупченість промислових підприємств, чітко визначено систему життєзабезпечення: транспортне сполучення, житло, зв'язок, медицина, школа.

В Україні необхідність організації постійного обстеження та паспортизації сільської поселенської мережі (моніторинг) була встановлена ЗУ «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві». Крім того, Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України, на 2008-2009 роки було заплановано забезпечити впровадження соціальних стандартів і нормативів у сільській місцевості, розробити форми паспорта соціального розвитку сільських територій та методику його заповнення, провести паспортизацію сільських населених пунктів, що не було зроблено.