107. Правові форми використання зем.Діл для осг

1. субєкти- ф.о

2.З-вством передбачено 2 форми використання з.д:

-право власності

-право користування

З.Діл., що використовується на праві власності можуть перебувати на праві власності 1 особи у спільній частковій або спільній сумісній власності.

3.Надається з.д. с.г призначення для ведення ОСГ

4. ЗУ «Про ОСГ» максимальний розмір , який може набувати у власність шляхом приватизації обмеж 2 га, але розмір може бути більшим у разі виділення зем частки паю або спадкування.

5. Набуття з.д на праві власності бідльше 2 га для ведення ОСГ впливає на оподаткування доходів громадян.

6. Якщо громадяни приватизували зем.діл для ведення ОСГ менше ніж 2 га, то такі г-ни мають право на збільшення або доприватизацію з.д. для ведення ОСГ до 2 га.

7.ЗУ «Про ОСГ» член ОСГ має право витребувати в натурі належну йому з.д при припиненні членства.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про ОСГ» - для ведення ОСГ використовують земельні ділянки розміром не більше 2 га, передані фізичним особам у власність або в оренду. Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмрі менше 2 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК.

Розмір земельної ділянки ОСГ можу бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної ділянки (паю) та її спадкування членами ОСГ, відповідно до ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5.06. 2003 року.

Земельні ділянки ОСГ можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів ОСГ. Членам ОСГ земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевотсі) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя). У разі виходу з ОСГ кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Члени ОСГ як землевласники сплачують земельний податок - обов’язковий платіж за користування земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Об’єктом плати за землю є певна земельна ділянка, що перебуває у приватній власнсті.

Члени ОСГ мають право самостійно господарювати на землі, та зобов’язані дотримуватись вимог земельного законодавства, забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням, підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі, не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, своєчасно сплачувати земельний податок.

108. Правові форми використання майна для осг

Субєктом права на майно є ф.о

Формами для в-ння майна є право власності і оренди.

Майно, що використовується на праві власності може перебувати у 1 особи, у спільній частковій або спільній сумісній власності.

Законодавчо не обмежено перелік майна, яке може перебувати в ОСГ.ЗУ «Про ОСГ» передбачає рухоме та нерухоме майно. Для ведення ОСГ особи можуть набувати майно на підставі визначених ЦКУ.

Спеціальною підставою набуття права власності на майно є виділення в натурі майнового паю.

Особисте селянське господарство — це сімейно-трудове об'єднання. В основу відносин між його членами покладено право приватної власності, майнові відносини, що складаються в ньому між подружжям та іншими членами сім"!, і регулюються ЦК України, Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України, шлюбним контрактом, укладеним подружжям, та іншим чинним законодавством. Відповідно до Сімейного кодексу України Майно дружини і чоловіка належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Це положення відображає і Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. «Про захист права приватної власності».Право спільної сумісної власності розповсюджується і на відчини з приводу майна, яке придбане внаслідок суспільної праці членів сім'ї, а також майна, придбаного внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо це закріплено в угоді і не передбачене нею інше, а саме, право спільної часткової власності. Своєрідною основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно до ст. 381 ЦК вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено договором або чинним законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних господарських будівель є принциповим моментом у процесі створення і діяльності особистого селянського господарство. Тому чинне законодавство містить низку положень, якими закріплюються пільги у сфері житлового будівництва на селі. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві"1 (в редакції Закону від 15 травня 1992 p.), особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в приватну власність цим громадянам, якщо вони працюють у зазначених галузях. Крім того, цей Закон встановлює переваги села порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- та електропостачання, телефонізації, зв'язку, комунальних об'єктів, у послугах радіо й телебачення, забезпечуються рівні з містом умови постачання промисловими та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування за науково обґрунтованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення виявились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує переваг порівняно з містом, а, скоріше, — навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 ЦК. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використовуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 ЦК, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законодавством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 ЦК право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припинятися в разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі; знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу; викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених чинним законодавством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у цивільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рішення третейських судів, а також рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках.

109. О-ті правового регулювання праці та соц. захисту в ОСГ

Регулюється КУ: Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

• Конвенція МОП про політику в галузі зайнятості

• ЗУ «Про зайнятість населення»

Зайнятість- д-ність г-н, повязана із задоволенням особистих потреб і така, що як правило приносить дохід у грошовій або іншій формі.

До зайнятого населення відносять і членів ОСГ.

Відповідно до вимог ЗУ «Про ОСГ» члени ОСГ відносяться до зайнятого населення якщо робота в цьому господарстві для них є основною.

П-ття «основна робота» використ в з-встві про працю, зокрема в частині трегулювання сумісництва.

Для того ,щоб певну роботу визнати основною- робіт повинно бути як мінімум 2 і має веститися трудова книжка.

Але, це ге може стосуватися ОСГ, оскільки відносини між ними не є трудовими. На цих осіб трудові книжки не заводяться, а час роботи застосовують до труд стажу за наявності довідки ПФУ про сплату внесків.

До 13.01. 2009 р. в з-встві була визначений ще 1 критерій який надавав підстави для віднесення члена ОСГ до категорій зайнятого населення.

Члени ОСГ належать до категорії зайнятого населення якщо робота є основною в цьому ОСГ і розрахований мінім дохід на 1 члена= більше розміру мінім з.п.

З 13.01.2009 всі селяни, які ведуть ОСГ і не працюють на підставі труд договору юридично визнаються зайнятим населенням.

Члени ОСГ мають право на пенсійне забезпечення і соц страхування у порядку передбаченому з-вством.

Особи, які ведуть ОСГ можуть наймати за договором ф.о. Щоб урегулювати цю ситуацію, Міністерством праці та соціальної політики і державною службою зайнятості було запропоновано внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України №219 від 14 лютого 2007 року „Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних”. Пункт 2 цього Порядку визначає, які незайняті громадяни, що звертаються до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєстрації.

25 лютого 2009 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №144, яка усунула правову колізію, визначивши поняття основної роботи для членів особистих селянських господарств. Зміни набрали чинності 4 березня 2009 року.

Згідно з цими змінами, ті члени особистого селянського господарства, які протягом 12 місяців, що передували дню звернення до державної служби зайнятості, займалися лише веденням особистого селянського господарства чи одночасно працювали на умовах найму або займалися іншим видом діяльності – підприємництвом, фермерством, навчанням тощо, – менше, ніж 26 календарних тижнів – вважаються зайнятими особами. Ведення особистого селянського господарства для них є основною роботою.

Відтепер відповідно до нового Порядку, для реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, та безробітних, крім паспорта і трудової книжки, члени особистого селянського господарства, для яких ця робота є основною, мають подати довідку, видану сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки, про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства.

Члени особистого селянського господарства, які одночасно працювали на умовах найму чи займалися іншим видом трудової діяльності не менш ніж 26 календарних тижнів, мають право на реєстрацію у державній службі зайнятості, оскільки ведення особистого селянського господарства для них не є основною роботою. Таким чином ті, хто є членом особистого селянського господарства і водночас працювали за наймом та сплачували внески до страхового Фонду на випадок безробіття, є соціально захищеними і в разі вивільнення одержать соціальні послуги в повному обсязі, у тому числі – допомогу по безробіттю.