7. Принципи ап

Ідеї які визначають напрями та характер правового регулювання аграрних відносин

Визначаються лише в теорії.

Загальні: (Вер-ва пр., зак-ті, рівноправності суб.)

Спеціальні:

1. Свобода аграрного підприємництва, добровільність вибору форму господарювання

2. Поєднання раціонального використання земель, які виступають основним засобом виробництва в сг із ефективним веденням сг виробництва

3. Принцип державної підтримки сг товаровиробника

4. Принцип безперешкодного вступу і добровільний вихід із членства сг

5. Пріорітетності рз-ку АПК та соц. Роз-ку села.

6. Забезпечення потреб населення безпечною і якісною с/г продукцією

7. Забезпечення продовольчої безпеки держави

8. невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників

8. Методи ап

Це встановлені або санкціоновані державою способи та засоби правового впливу, за допомогою яких здійснюється регулювання аграрних відносин.

Особливості методів зумовлені комплексних характером цієї галузі.

В теорії АП виділяють загальні та специфічні методи.

Загальні:

Диспозитивний – можливість самостійно приймати рішення.

Імперативний – застовується в процесах державного регулювання сг, неможливість вільного обрання певної моделі поведінки (ЗУ Про державну підтримку сг в України ст.3 – чікий перелік об’єктів щодо яких встановлюються інтервенційні ціни)

Метод рекомендацій – право вибору чи відмови від розроблених державою пропозицій щодо врегулювання певних видів аграрних відносин (нормотворча діяльність Мінагрополітики)

Специфічні (характерні лише для АП):

Метод локально-правового регулювання – покладається в основу розробки і прийняття внутрішніх локальних НПА с/г п-в;

Метод колективного прийняття рішень (колективної демократії)

Членський (участі)

9. Система і структура ап

Система – науково обґрунтоване та послідовне розміщення агр.-пр ін.-тів, норм, які регул орнорід агр. відн

До системи АП належать різні норми комплексного х-еру, а також первинні норми, які регулюють суспільні відносини, компл х-ер яких лише генетично переходить до основних профільних галузей.

До АП як галузі права та навч дис.-ни входять правові інститути, які опосередковують предмет і об’єкт правового регулювання АП:

• Інститут членства в ю.о. суб агр. првідн

• Інститут самоврядування в ю.о. суб агр. првідн

• Майнові і труд відн в даних суб

• Ін.-тут використання земель с/г признач

• Ін.-тут регулювання виробн.-госп діяльності

• Ін.-тут засновництва

Структура АП:

Загальна частина (предмет, принципи, джерела, відносини, правове становище субєктів).

Особлива частина (конкретні відносини – майнові, договірні, трудові, земельні)

+ в науці спеціальна частина (АП зарубіжних країн)

10. Співвідношення та взаємодія ап з ін. Галузями правової сис-ми у

11. Об’єктивні і суб’єктивні передумови формування аграрного права

Об’єктивними передумовами формування АП є природне право особи, людини, колективу, народу на виробництва і споживання продовольства для виживання та продовження життя на землі.

АП починається зі створення та розвитку законодавства, що регулює аграрні відносини. В свою чергу створення правових норм, що регулює аграрні відносини, відбулось тоді, коли держава виявила необхідність у регулювання аграрних відносин методами централізованого державного впливу на них.

Централізований вплив держави на аграрні відносини спостерігається з 60-х років 19 століття – аграрна реформа 1860 року.

Об’єктивними чинниками, які призвели до аграрної реформи 1960 року були

• внутрішня економічна криза, обумовлена тотальним відставанням держави від можливостей задовольняти потреби суспільства в продовольстві

• втрата позицій на міжнародному с/г ринку

Основою такого стану речей був факт, що кріпосний лад не здатен був забезпечувати економічний розвиток суспільства. Основною ідеєю реформи було те, що державу починає цікавити аграрний товаровиробник.

Неефектина державна політика призвела до Столипінської аграрної реформи, яка почалась з указу 3 листопаду , що передбачав відміну від платежів за землю та перехід від загального права користування землею до права особистої власності.

Основна ідея Жовтневої революції – націоналізація землі, що було відображено в декреті на землі прийнятому на Другому з’їзді рад. Він ліквідував приватну власність на землю без винагороди, викупних платежів. Декрет про землю запроваджував принцип трудового землекористування без можливості застосування найманої праці. Декрет про соціалізацію землі відповідно до якого земля в першу чергу надавалася для ведення с/г комунам і товариствам.

1922 рік – закон про трудове землекористування, земля – лише тим, хто працював на землі

Земельний кодекс 1922 як виняток допускав трудову оренду і допоміжну найману працю

Радянський період – розвиток колективних форм господарювання на землі, трудове землеволодіння

Об’єктивні чинники функціонування аграрного права

1. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки держави

2. Необхідність створення конкурентноздатної позиції на міжнародному ринку с/г продукції

3. Наявність якісних природних умов для виробництва с/г продукції, а саме с/г угіддя, лісові ресурси, водні ресурси

4. Сприятливі кліматичні умови для виробництва с/г продукції

Суб’єктивні фактори

1. Усвідомлення необхідності формування окремих галузей права, яка б забезпечила ефективне регулювання цих відносин з урахуванням їхньої специфіки