22. Технічні та психофізіологічні причини виробничого травматизму

Для аналізу і профілактики травматизму важливе значення має класифікація причин. При цьому необхідно враховувати комплекс факторів, що визначають безпечні та нешкідливі умови праці на виробництві.

І — технічні:

• конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність засобів виробництва;

• конструктивні недоліки, недосконалість, недостатня надійність транспортних засобів;

• неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об'єктів, будівель, споруд, обладнання тощо;

• неякісне виконання будівельних робіт;

• недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу;

• незадовільний технічний стан:

- виробничих об'єктів, будинків, споруд, території;

- засобів виробництва;

— транспортних засобів;

• незадовільний стан виробничого середовища (несприятливі метеорологічні умови, підвищена концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони; наявність шкідливих опромінень (випромінювань); незадовільна освітленість, підвищений рівень шуму і вібрації та ін.);

III - психофізіологічні (пов'язані з несприятливою особливістю людського фактора; невідповідність анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей організму людини умовам праці):

• алкогольне, наркотичне сп'яніння, токсикологічне отруєння;

• незадовільні фізичні дані або стан здоров'я;

• незадовільний психологічний клімат у колективі;

• травмування внаслідок протиправних дій інших осіб, інші причини.

Серед причин, не внесених у класифікатор, слід також враховувати соціальні причини, зумовлені станом особистості в певний момент, якостями особистості:

• недостатня ефективність норм трудового права;

• побутові умови;

• рівень доходу в родині;

• рівень освіти;

• належність до тих чи інших соціальних верств тощо.

При розгляді нещасного випадку зазначається основна причина і супутня. Як свідчать статистичні дані, психофізіологічним (людським) факторам приділяється другорядна (супутня) роль, незважаючи на те, що, як свідчить міжнародна статистика, через вину людини відбувається близько 90% нещасних випадків. Це пояснюється недосконалістю об'єктивних методів оцінки впливу цих причин на виникнення нещасного випадку.

23. Організаційні причини виробничого травматизму

Для аналізу і профілактики травматизму важливе значення має класифікація причин. При цьому необхідно враховувати комплекс факторів, що визначають безпечні та нешкідливі умови праці на виробництві.

— організаційні (що залежать від рівня організації праці на виробництві та діяльності самої людини):

• незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці;

• недоліки під час навчання безпечним прийомам праці, у тому числі:

— відсутність або неякісне проведення інструктажу;

— допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці;

• неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці або їх відсутність;

• відсутність у посадових інструкціях функціональних обов'язків з питань охорони праці;

• порушення режиму праці та відпочинку;

• відсутність або неякісне проведення медичного обстеження (професійного відбору);

• невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними;

• виконання робіт із відключеними, несправними засобами колективного захисту, системами сигналізації, вентиляції, освітлення тощо;

• залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією);

• порушення технологічного процесу;

• порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів;

• порушення правил дорожнього руху;

• незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності);

• незастосування засобів індивідуального захисту (за їх наявності);

• порушення трудової і виробничої дисципліни, в тому числі:

— невиконання посадових обов'язків;

— невиконання вимог інструкцій з охорони праці;

24. методи аналізу виробничого травматизму і профзахворювань. їх короткий зміст

25. статистичний метод аналізу виробничого травматизму

При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання: виявлення причин нещасних випадків; виявлення характеру і повтору нещасних випадків; визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів; виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі; виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі. Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Kч.т); коефіцієнта тяжкості (Kт.т), коефіцієнта виробничих витрат (Kв.в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму. Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою: Кч.т.=N*1000/Ч де N — кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і більше днів; Ч — середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу. Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників. Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою: Кт.т.=Д/N  де Д — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках; N — загальна кількість нещасних випадків. Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою: Кв.в.=Кч.т.* Кт.т.=N*1000/Ч * Д/N =Д*1000/Ч Для більш глибокого аналізу травматизму використовуються також показники непрацездатності, матеріальних наслідків витрат на попередження нещасних випадків.

26. топографічний монографічний та економічні методи аналізу виробничого травматизму

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворюваності. Для аналізу виробничого травматизму застосовують такі основні методи: статистичний, топографічний, монографічний, економічний, метод анкетування, метод експертних оцінок.

Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження згаданих місць виявляють причини, котрі викликали нещасні випадки, формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещасним випадкам для кожного окремого об'єкта.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лише тій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех, дільниця, технологічний процес, основне та допоміжне обладнання, трудові прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість, загазованість, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причини нещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці. Таким чином, нещасний випадок вивчається комплексно.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом.

27. класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів

Шкідливий виробничий фактор виробничий,фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника. Відповідно до ПХТ 12.0.003-74 небезпечні та шкідливі фактори за природою дії поділяються на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать: рухомі машини та механізми; пересувні частини виробничого устаткування; підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; підвищена чи знижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; підвищені чи знижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; небезпечне значення напруги в електричному колі; підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; відсутність чи нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; пряме та відбите випромінювання, що створює засліплюючу дію.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером дії на організм людини поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні такі, що впливають на репродуктивну функцію.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, найпростіші) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини і тварини).

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження). Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може ставитися одночасно до різних груп.

28. хімічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори

Шкідливий виробничий фактор виробничий,фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

До хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів належать хімічні речовини, які за характером впливу на організм людини поділяються на токсичні, дратівливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що впливають на репродуктивну функцію. Шляхами проникнення в організм людини вони діляться на проникаючі через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірні покриви і слизові оболонки.

29. фізичні та біологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори

Шкідливий виробничий фактор виробничий,фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

До фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: рухомі машини і механізми, рухомі частини виробничого обладнання, що пересуваються вироби (матеріали, заготовки), що руйнуються конструкції, що обрушуються гірські породи, підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони; підвищена або знижена температура поверхонь обладнання, матеріалів ; підвищена або знижена температура повітря робочої зони; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвукових коливань; підвищений або знижений барометричний тиск і його різка зміна; підвищені або знижені вологість, рухливість, іонізація повітря; підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищене значення напруги в електричній ланцюга; підвищені рівні статичної електрики, електромагнітних випромінювань, підвищена напруженість електричного, магнітного полів; відсутність або нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; знижена контрастність; прямий і відбитий блискіт; підвищена пульсація світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації; гострі кромки, задирки і шорсткість на поверхні заготовок, інструментів та обладнання; розташування робочого місця на значній висоті відносно землі (підлоги); невагомість.

До біологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів відносяться патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, найпростіші) і продукти їх життєдіяльності, а також макроорганізми (рослини і тварини).

30. фізичні та психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори

Шкідливий виробничий фактор виробничий,фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров’я зниження працездатності працівника. Небезпечний виробничий фактор — виробничий фактор, дія якого за певних умов може призвести до травм або іншого раптового погіршення здоров’я працівника.

До фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться: рухомі машини і механізми, рухомі частини виробничого обладнання, що пересуваються вироби (матеріали, заготовки), що руйнуються конструкції, що обрушуються гірські породи, підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони; підвищена або знижена температура поверхонь обладнання, матеріалів ; підвищена або знижена температура повітря робочої зони; підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвукових коливань; підвищений або знижений барометричний тиск і його різка зміна; підвищені або знижені вологість, рухливість, іонізація повітря; підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищене значення напруги в електричній ланцюга; підвищені рівні статичної електрики, електромагнітних випромінювань, підвищена напруженість електричного, магнітного полів; відсутність або нестача природного світла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла; знижена контрастність; прямий і відбитий блискіт; підвищена пульсація світлового потоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації; гострі кромки, задирки і шорсткість на поверхні заготовок, інструментів та обладнання; розташування робочого місця на значній висоті відносно землі (підлоги); невагомість.

До психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів відносяться фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження). Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий фактор за природою своєї дії може ставитися одночасно до різних груп.

31. основні заходи покращення умов праці

Основними факторами успіху у вирішенні проблем покращення праці на підприємствах є:

1. Розробка ефективної кадрової політики.

2. Постійне удосконалювання кадрової роботи на підприємстві.

3. Турбота керівництва про підвищення рівня кваліфікації своїх співробітників.

4. Поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і мотивації для розвитку здібностей працівників.

5. Чітка система управління коштами, виділеними на навчання і підвищення кваліфікації, облаштування робочого місця, виплату заробітної плати.

6. Усвідомлення значення людського чинника як елементу конкурентоздатності підприємства.

7. Формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі, який забезпечить найповніше використання потенціалу працівників.

8. Створення на підприємстві умов для зменшення числа звільнених.

9. Продумана соціальна політика, в якій важливу роль відіграє матеріальне стимулювання персоналу, програми щодо покращення умов праці, відпочинку, пільгове харчування.

10. Здійснення комплексу заходів зі створення високопродуктивних виробничих колективів.

11. Координація і контроль виконання намічених кадрових заходів. Слід зазначити, що в практиці вітчизняних підприємств варто використовувати таку багатоваріантність заходів щодо підвищення ефективності кадрового менеджменту та подолання проблем, пов’язаних з побудовою системи кадрового менеджменту на підприємстві. Подальші наукові розробки, апробація цих пропозицій дадуть змогу визначити пріоритетність впровадження окремих підходів[8, c. 112-114].

32. Виробнича санітарія. робоча зона, постійне робоче місце

Виробнича санітарія – система організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних заходів і засобів, що запобігають впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів. Призначенням санітарних норм (СН) є створення на робочих місцях сприятливої для працюючої людини санітарно-гігієнічної обстановки. Спираючись при аналізі умов праці на існуючі СН, здійснюється нормування часу на тривалість робочої зміни й робочого стажу, відпочинок, визначається необхідність виділення лікувально-профілактичного харчування і т. п.

Робоча зона - простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працівника.

Постійне робоче місце - місце, на якому працівник, знаходиться більшу частину (понад 50 % або більше 2 годин безперервно) свого робочого часу. Якщо при цьому робота виконується в різних пунктах робочої зони, постійним місцем вважається уся робоча зона.

33. метеорологічні параметри та їх вплив на організм людини

Мікроклімат ) – це особливості клімату, властиві закритим приміщенням, незначним ділянкам земної поверхні (ліс, долина, галявина і т. ін.).

Чинниками мікроклімату є поєднання температури, вологості і швидкості руху повітря.

Мікроклімат виробничих приміщень залежить від характеру технологічного процесу, пори року, часу доби, кліматопогодних умов на ефективності засобів щодо його нормалізації.

В умовах виробництва переважають окремі елементи мікроклімату: висока або низька температура чи вологість повітря, швидкий або повільний його рух, інтенсивна інфрачервона радіація, або різноманітне їх поєднання .

Залежно від того, який компонент мікроклімату переважає виробництва бувають:

• переважно з конвекційним мікрокліматом;

• переважно з радіаційним мікрокліматом;

• з підвищеною вологістю, яка поєднується з високою або низькою температурою.

Температура повітря є одним з провідних чинників, що визначають мікроклімат виробничого середовища.

Людина має здатність регулювати життєві процеси та фізіологічні функції навіть за значних коливаннях температури повітря.

Теплообмінні процеси організму регулюються терморегуляційними центрами і корою головного мозку. У шкірі людини розташовано 250000 холодових і 30000 теплових терморецепторів від яких сигнали про зміну температури надходять у центри терморегуляції.

Терморегуляція – це процес забезпечення теплообміну між організмом і навколишнім середовищем та збереження температури тіла на постійному рівні незалежно від температури зовнішнього повітря.

Стійкість температури тіла (36,6  С) зберігається у тих випадках, коли кількість тепла, що утворюється в організмі й надходить до нього ззовні, відповідає кількості тепла, що віддається людиною у навколишнє середовище.

Суб’єктивні тепло-відчуття людини підтримуються шляхом зрівноваження процесів хімічної та фізичної терморегуляції.

Хімічна терморегуляція – це здатність організму змінювати інтенсивність обмінних процесів при вживанні їжі, підвищеному обміні речовин і надходженні теплоти ззовні за рахунок променевої енергії сонця, нагрітих предметів і т. ін. Фізична терморегуляція допомагає людині зберігати постійну температуру за рахунок конвекції, радіації та випаровування поту.

Втрата теплоти внаслідок потовиділення (25%) відбувається при переході води з рідкого в пароподібний стан. Тепловіддача шляхом потовиділення є величиною, що завжди має знак мінус, тобто людина віддає теплову енергію на випаровування поту. Випаровування поту гальмує або зовсім припиняє подальше нагрівання тіла. Чим вища температура тим інтенсивніше відбувається віддача тепла потом.

ри важкій фізичній праці буває таке потіння, що піт не встигає випаровуватися і стікає краплинами. Такий стан є шкідливим для організму, бо порушується водно-сольовий баланс, клітини обезводнюються збіднюються втратою солей натрію, калію, кальцію, фосфору й ряду важливих для життя мікроелементів.

Втрата теплоти шляхом радіації (45%) відбувається за рахунок різниці температури тіла людини й предметів, що її оточують. Тепловідчуття цим шляхом може мати позитивний радіаційний баланс або від’ємний радіаційний баланс, коли людина віддає більше теплоти, ніж отримує від навколишніх предметів.

Тепловіддача способом конвекції цілком залежить від різниці між температурою тіла й повітря, а також від швидкості його руху. При великій рухомості і низькій температурі повітря збільшується тепловіддача, що може призвести до переохолодження організму. При високій температурі повітря та відповідному русі його буде забезпечуватися нормальний тепловий стан організму. Однак подальше підвищення температури рухомого повітря (>30 С) не призведе до збільшення тепловіддачі, а навпаки, потік гарячого повітря буде нагрівати тіло і організм почне перегріватися.

Здатність організму зберігати рівновагу при температурних перепадах має свою межу і визначає стан теплового балансу.

Тепловий баланс – це кількісне співвідношення виробленої організмом теплоти завдяки хімічній терморегуляції і загубленої теплоти внаслідок фізичної терморегуляції.

Тепловий баланс організму може бути позитивним (перегрівання), від’ємним (переохолодження) і нульовим, якщо надходження і витрата тепла збалансовані і воно не накопичується.

Одна і таж температура повітря відчувається людиною по різному залежно від ступеня його вологості.

Інтенсивна віддача тепла організмом залежить від відносної вологості повітря.

Відносна вологість повітря – це процентне насичення повітря водяними парами в момент спостереження, який визначається відношенням абсолютної вологості до максимальної.

Чим більший дефіцит вологості, тим сухіше повітря, а відтак воно більшу кількість водяної пари може поглинути і тим інтенсивнішою буде віддача тепла шляхом випаровування поту. Тому високу і низьку температуру середовища людина переносить легше коли повітря сухе, а не вологе. Несприятливий вплив сухого повітря проявляється тільки в разі крайнього ступеня сухості (менше 20%). На слизових оболонках виникають тріщини, які легко інфікуються, що призводить до запальних процесів.

Отже, залежно від температурного режиму рух повітряних мас має свої позитивні та від’ємні сторони. Велика рухомість повітря за низьких температур викликає неприємне відчуття холоду. Недостатня рухомість повітря за високої температури створює важке відчуття жари (спеки).

34. нормування параметрів мікроклімату

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та ін. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовують засоби індивідуального захисту.

У робочій зоні виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99 «Са­нітарні норми мікроклімату виробничих приміщень» встановлює норми температури, відносної вологості й швидкості руху повітря в теплий, холодний і перехідний періоди року, виходячи з кате­горії роботи щодо важкості, призначення приміщень, надлишків тепла. Метеорологічні умови трактуються, як допустимі, при яких дов­гостроково підтримується збалансований тепловий стан тіла люди­ни, і оптимальні (табл.3.1), коли під час роботи процеси терморегу­ляції організму людини не витримують значних напруг. Параметри оптимального повітряного середовища забезпечу­ються шляхом опалення, вентиляції й кондиціонування повітря від­повідно до санітарних норм і стандартів. Метеорологічні умови в робочій зоні виробничих приміщень забезпечуються постійним контролем за ними. Контроль за станом повітряного середовища повинен проводитися з використанням тер­мометрів і термографів (термографи автоматично записують поточ­ну температуру), психрометрів і гігрометрів (для виміру вологості), актинометрів (для виміру інтенсивності теплових випромінювань).

35. основні вимоги до вимірювання показників мікроклімату

Вимоги до параметрів мікроклімату Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками: - температура повітря, - відносна вологість повітря, - швидкість руху повітря, - інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення, - температура поверхні. За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та допустимі. Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників. Величини показників мікроклімату у робочій зоні наведені в табл. 1 та 2, а пояснення до них - в п. 1.1 і 1.2.

1.1. Оптимальні умови мікроклімату 1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць (табл. 1). 1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт, вказаної в табл. 1. 1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2 град.C за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних в табл. 1. 1.1.4. При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22-24 град.C, відносна вологість 60-40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).

1.2. Допустимі умови мікроклімату 1.2.1. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю. 1.2.2. Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюються для постійних і непостійних робочих місць, які наведені в табл. 2. 1.2.3. Перепад температури повітря по висоті робочої зони при забезпеченні допустимих умов мікроклімату не повинен бути більше 3 град.C для всіх категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та протягом робочої зміни - виходити за межі допустимих температур для даної категорії роботи, вказаних в табл. 2.

1.2.4. Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога, стеля), а також температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захисних обладнань (екранів і т. ін.) не повинна виходити за межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних в табл. 2. 1.2.5. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м 2 - при опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м 2 - при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50%, та 100 Вт/м 2 - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла працюючого. При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м 2 і більше температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, на непостійних - верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць. 1.2.6. При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я) допускається інтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м 2. Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25 % поверхні тіла працюючого при обов'язковому використанні індивідуальних засобів захисту (спецодяг, окуляри, щитки). 1.2.7. У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з середньою максимальною температурою найбільш жаркого місяця вище 25 град.C згідно з БНіП "Будівельна кліматологія" допускаються відхилення від величин показників мікроклімату, вказаних в табл. 2, для даної категорії робіт, але не більше ніж на 3 град.C. При цьому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на 1,1 м/сек., а відносна вологість повітря знижена на 5 % при підвищенні температури на кожний градус вище верхньої межі допустимих температур повітря, вказаних в табл. 2. 1.2.8. У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини мікроклімату через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну недосяжність або економічно обгрунтовану недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та охолодження, що вказані в розд. 2.

36. категорії робіт за ступенем важкості

Категорії робіт за ступенем важкості

Характер роботи	Категорія роботи	Загальні енерговитрати організму, Вт (ккал/год)	Характеристика робіт
Легка	Iа	105-140 (90-120)	Робота, що виконується сидячи і не потребує фізичного напруження
	Iб	141-175 (121-150)	Робота, що виконується сидячи, стоячи або пов’язана з ходінням, та супроводжується деяким фізичним напруженням
Середньої важкості	IIа	176-232 (151-200)	Робота, пов’язана з ходінням, переміщенням дрібних (до 1кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, що потребує певного фізичного напруження
	II	233-290 (201-250)	Робота, що виконується стоячи, пов’язана з ходінням, переміщенням невеликих (до 10кг) вантажів, та супроводжується помірним фізичним напруженням
Важка	III	291-349 (251-3000	Робота, пов’язана з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10кг ) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль

До категорії Іа належать роботи, які виконуються сидячи та супроводжуються незначним фізичним напруженням (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва).

До категорії 16 належать роботи, які виконуються сидячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (ряд професій на підприємствах зв'язку, контролери, майстри).

До категорій Па належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують незначного фізичного напруження (ряд професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах).

До категорії Пб належать роботи, які пов'язані з ходінням і переміщенням вантажів масою до 10 кг (ряд професій машинобудування, металургії).

До категорії III належать роботи, які пов язані з постійними переміщеннями, пересуванням і перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і які вимагають значних фізичних зусиль (ряд професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничовидобувних підприємств).

Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну та серцево-судинну системи.

37.