1.Поняття охорони праці та основ оп мета дисципліни

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально - профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Завдання дисципліни “Основи охорони праці ” – вивчення правової і нормативної бази охорони праці в Україні, впливу виробничого середовища на людину, класифікація умов праці, організаційних та економічних аспектів охорони праці; набуття навичок аналізу й оцінювання стану охорони праці на підприємстві.

Предметом навчальної дисципліни “ Основи охорони праці ” є - захист життя і здоров’я людини на виробництві.

метою Основи охорони праці: - формування системи знань з правових, економічних і організаційних питань, створення безпечних умов праці, захисту людини на виробництві;  - надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій;  - формування у майбутніх фахівців необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки.

2. законодавча і нормативна база з охорони праці

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України – основний закон держави. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям Конституції. Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України „Про охорону праці” та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: „Про загальнообов’язкове державне соц.іальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності”, „Про охорону здоров’я”, „Про пожежну безпеку”, „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, та інші.

До основних законів та підзаконних актів, що регламентують правові відносини у сфері охорони праці відносяться:

• Конституція (1996р.)

• Кодекс законів про працю (КЗпП)

• Закони: «Про охорону праці», «Про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемного благополуччя населення» і ін..

• Укази і постанови Президента, Верховної Ради, Кабміну.

Закон України «Про охорону праці» складається з 8 розділів і 49 статей. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в України.

Після виходу Закону України «Про охорону праці» введена система кодування законодавчих актів з охорони праці з метою їх машинної обробки. До нормативних актів, які входять до законодавства, відносяться: - Міждержавні нормативні акти - ГОСТи системи стандартів безпеки праці (ССБТ), - Державні міжгалузеві (ДНАОП) і галузеві (НАОП) нормативні акти з охорони праці, - Нормативні акти з охорони праці відомств, міністерств, інших державних органів.

Державні нормативні акти - це правила, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових до виконання. Вони обов'язкові, але прямої дії не мають, на їх основі розробляються нормативні акти для підприємств з урахуванням специфіки і затверджуються керівником.Розробка та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці ведуться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

3. закон україни про охорону праці базовий законодавчий документ

Закон України „Про охорону праці"- визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Oсобливістю Закону, що vin регламентує правову основу охорони праці, є високий рівень прав і гарантій робітникам. 

Закон України „Про охорону праці” затверджений в новій редакції, складається з преамбули та 9 розділів: І „Загальні положення”, ІІ „Гарантії прав громадян про охорону праці”, ІІІ „Організація охорони праці”, IV „Стимулювання охорони праці”,V „Нормативно-правові акти з охорони праці”, VI „Державне управління охороною праці”, VII „Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці”, VIII „Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці”, ІХ „Прикінцеві положення”. Цей закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності.

Основні принципи В Законі України „Про охорону праці":

— пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

— повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

— обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпши від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

— використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

       комплексне розв язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

—  встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

—  здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

— співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

— міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

4. закон україни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання що спричинили непрацездатність

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Положення Закону поширюються на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі — підприємства), у фізичних осіб, на осіб, що забезпечують себе роботою самостійно, та громадян— суб'єктів підприємницької діяльності.

Держава гарантує всім застрахованим громадянам забез­печення прав у страхуванні від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підля­гають:

— особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту);

— учні та студенти навчальних закладів, клінічні ордина­тори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набува­ють професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

— особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підпри­ємствах за спеціальними договорами.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків мо­жуть застрахуватися:

— священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

— особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

— громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Строк страхування розпочинається з дня, який настає за днем прийняття заяви, за умови сплати страхового внеску. Страхування припиняється, якщо страховий внесок до Фон­ду соціального страхування від нещасних випадків не перера­ховано протягом трьох місяців із дня подання заяви.

5. нормативно правові акти про охорону праці

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Нормативно-правові акти з охорони праці призначені для уточнення, поглиблення та конкретизації положень законодавчих актів з питань охорони праці, а також регламентації вимог безпеки щодо виробничого середовища, трудового процесу, виробничого устаткування, знарядь праці, засобів захисту працюючих, порядку ведення робіт тощо.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних НПАОП здійснюється за участю Держгірпромнагляду, профспілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з іншими органами державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці роподілюються на: нормативно-правові акти, які поширюються на декілька видів економічної діяльності (код 0.00); нормативно-правові акти за основними видами економічної діяльності (за кодами КВЕД відповідно до ДК -009-96).

Перехід на державні нормативні акти про охорону праці, що затверджуються суто органами державного нагляду України, потребує виконання значних обсягів робіт та певного часу. До цього часу чинними в Україні залишаються правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, що затверджувались міністерствами та іншими уповноваженими на те державними органами управління колишнього Союзу РСР і які діють на території України.

Тому система стандартів безпеки праці (ССБП) також складається з державних стандартів (ГОСТ), галузевих стандартів (ОСТ), інших правил, інструкцій і нормативних актів, які чинні на території України до розроблення і впровадження НПАОП, якщо вони не протирічать чинному законодавству.

6. основні принципи державної політики в галузі охорони праці

У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- використання економічних методів управління охороною праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;

- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці.

7. рівні та центри управління охорони праці