119. Договір побутового прокату (поняття та особливості)

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст.787). Правове регулювання цього договору здійснюється спеціальними правилами, закріпленими в §2 гл.58 ЦК та правилами щодо прокату окремих видів майна. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний або реальний, відплатний. Договір прокату є договором приєднання, оскільки наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату; крім того, належить до публічних договорів. Сторонами договору є наймодавець і наймач. Наймодавцем може бути як юридична, так і фізична особа, для якої надання речей у користування є видом підприємницької діяльності, а наймачем - лише повнолітня фіз. особа за наявності у неї паспорта. Щоб одержати автомобіль, мотоцикл, моторолер, моторний човен або катер, обов'язково подають документ, який засвідчує право керувати цими транспортними засобами. Предметом договору є рухома річ, яку використовують для задоволення побутових невиробничих потреб. Однак предмет договору прокату може бути використано і для виробничих потреб, якщо це встановлено договором. Плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця. Наймач має право відмовитися від договору прокату та повернути річ наймодавцеві у будь-який час. Причому плата за прокат речі, яку наймач сплатив за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю. Специфіка договору прокату полягає в тому, що: а) наймач не має права на укладення договору піднайму; б) наймач не має переважного права на купівлю речі в разі її продажу наймодавцем; в) капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача. Форма договору - усна. Організація прокату видає письмовий документ, наприклад, квитанцію. Надання предметів прокату на пляжах, катках, лижних станціях, у парках та зонах відпочинку може здійснюватися під грошову заставу, розмір якої визначає наймодавець. А особам, які відпочивають у санаторіях і будинках відпочинку предмети прокату надаються не більше, ніж на термін перебування їх у цих закладах за пред'явленням паспорта і санаторно-курортної книжки. Побутові машини, побутова радіоелектронна апаратура та інші предмети побутової техніки мають бути опломбовані. За збереження пломби відповідає наймач.

120. Моральна (немайнова) шкода

Конституція України закріплює право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Зазначене право громадян також передбачає ч. 1 ст. 440-1 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК). В ній, зокрема, визначено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їхні законні права, відшкодовує особа, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Моральною шкодою законодавство визнає втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативнихявищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема:

• в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації;

• в моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я;

• в порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом;

• в порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя;

• в порушенні стосунків з людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, є втрати немайнового характеру, що настали в зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Разом з цим, якщо дії винної особи заподіяли як майнову, так і моральну (немайнову) шкоду, то відшкодування майнової шкоди не звільняє таку особу від обов’язку відшкодувати моральну шкоду. Відповідно до положень статей 130, 132-134 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. (далі – КЗпП) за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та міри страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність щодо її відшкодування. При заподіянні особі моральної шкоди, обов’язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Якщо моральна шкода була заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб митного органу, а також інших органів державної влади та управління при здійсненні ними своїх повноважень, вона має бути відшкодована за рахунок держави. Також слід мати на увазі, що у випадку заподіяння шкоди незаконними діями органів дізнання митних органів питання про відшкодування моральної шкоди та її розмір вирішується за заявою громадянина, ухвалою місцевого суду, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Необхідною умовою настання відповідальності за заподіяння моральної шкоди є винна поведінка, тобто коли між заподіянням шкоди потерпілому й протиправною поведінкою винної особи існує причинно-наслідковий зв’язок. Особа притягатиметься до відповідальності, незалежно від форми та ступеня її вини особи.

В справах про відшкодування моральної шкоди потерпілою особою може бути визнано будь-якого громадянина, незалежно від віку та обсягу дієздатності. Таким чином, особа, якій заподіяно моральну шкоду, не обмежена термінами подання позовної заяви про її відшкодування.

Винятком з цього правила можна назвати компенсацію моральної шкоди, заподіяної відомостями, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які ганьблять ділову репутацію. Відповідно до частини третьої ст. 7 ЦК для відшкодування моральної шкоди та спростування зазначеної вище інформації встановлено строк позовної давності в один рік.