103. Виконання зобов'язань та його принципи

Виконання зобов'язання — це здійснення його сторонами покладених на них прав і обоє 'язків, що складають зміст зобов 'я-зання. Як відомо, змістом зобов'язання виступає вчинення певних дій, а також утримання від дій.

Незважаючи на те що кожне зобов'язання має свій конкретний предмет, тобто найчастіше коло певних дій, вчинення їх відбувається відповідно до загальних правил, які іменуються принципами виконання зобов'язань.

Цивільному законодавству України відомі такі принципи виконання зобов'язань: належного виконання; реального виконання.

Найбільш важливим з них є принцип належного виконання зобов 'язань, який стосовно договірних відносин полягає в наявності договірної дисципліни — точного і своєчасного виконання сторонами договору всіх своїх зобов'язань згідно з умовами їх угоди і вимогами законодавства.

За ст. 161 ЦК зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, а при відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання включає до себе вимогу про те, що за загальним правилом боржник не має права виконувати зобов'язання частинами. Однак таке виконання може мати місце в силу закону, а також випливати із сутності зобов'язання. Наприклад, договір поставки має загальний строк — один рік і часткові строки — квартал, місяць. За таких умов, якщо в одному з місяців буде порушений обсяг продукції, що поставляється, а протягом загального річного строку він буде виконаний, таке виконання зобов'язання не може визнаватися належним.

Відповідно до ст. 162 ЦК існує загальне правило, за яким не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору. Як виняток закон передбачає, наприклад, можливість односторонньої відмови повіреного від виконання договору доручення (ст. 392 ЦК) і односторонню зміну умов договору — відступ комісіонера від вказівок комітента (ст. 400 ЦК).

Дія принципу належного виконання спрямована на досягнення тієї мети, на досягнення якої було спрямоване відповідне зобов'язання, і охоплює його в цілому, стосуючись суб'єкта, предмета, строку, місця і способу виконання зобов'язання.

Принцип реального виконання зобов 'язання означає недопустимість заміни боржником предмета виконання грошовою компенсацією у вигляді відшкодування збитків і сплати неустойки.

Згідно з цим принципом зобов'язання повинно бути виконано в натурі (передана річ, виконана робота і т. ін.). За загальним правилом для заміни реального виконання виплатою компенсації необхідні виключні умови:

загибель предмета виконання;

якщо у разі прострочення подальше реальне виконання втратило інтерес для кредитора (ч. 2 ст. 213 ЦК);

зобов'язання пов'язане з відшкодуванням шкоди.

Неможливість виконання зобов'язання — це не завжди неможливість його реального виконання: уплата грошового еквівалента завжди вважається можливою; в грошових зобов'язаннях

неможливість виконання відсутня, оскільки гроші завжди є в обігу (ст. 212 ЦК).

ЦК закріплює правові гарантії принципу реального виконання зобов'язання:

а) ні сплата неустойки, ні відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання зобов'язань в натурі (ст. 207 ЦК);

б) в разі невиконання зобов'язання передати індивідуально визначену річ у власність чи користування кредиторові останній має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові (ч. 2 ст. 208 ЦК);

в) в разі невиконання зобов'язання між юридичними особами кредитор має право вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли вони визначені родовими ознаками (ч. З ст. 208 ЦК);

г) в разі невиконання боржником зобов'язання виконати певну роботу кредитор має право виконати цю роботу за рахунок боржника або вимагати відшкодування збитків (ч. 4 ст. 208 ЦК).

Принцип реального виконання не слід ототожнювати з принципом належного виконання зобов'язання. Передача боржником предмета зобов'язання з простроченням буде реальним виконанням, але не буде визнаватися належним, тому що строк його було порушено.