87. Відповідальність спадкоємців по зобов’язаннях спадкодавця

До спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя.

неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Якщо на спадкоємців ч. 1 ст. 1231 ЦК України покладається обов'язок відшкодувати будь-яку майнову шкоду, завдану спадкодавцем, тобто незалежно від виду зобов'язання - договірне чи недоговірне, то ч. 1 ст. 1230 ЦК України регламентує, що до спадкоємця переходить лише право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях.

перехід до спадкоємців обов'язків щодо сплати неустойки і компенсації моральної шкоди можуть бути успадковані за наявності таких умов: 1) прийняття судом відповідного рішення із призначенням конкретних сум до виплати кредиторові; 2) невиконання боржником (спадкодавцем) цього рішення.

Обсяг відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця може бути меншим, ніж відповідальність спадкодавця, якби останній виконав покладені на нього зобов'язання. В силу цього принципу спадкоємець є відповідальним за борги спадкодавця лише в межах вартості спадкового майна, що складає його частку у спадщині (ст. 1282 ЦК України). Наведені випадки являють собою законодавчі виключення з принципу повного відшкодування збитків та майнової шкоди порушником, закріпленого у ч. 3 ст. 22 ЦК України, ч. 1 ст. 1166 ЦК України.

Порядок погашення зазначених обов'язків спадкодавця перед кредиторами залежить від того, чи перейшла спадщина до одного із спадкоємців або до декількох із них, а також від розміру їхніх спадкових часток. Якщо спадкоємець один - він несе відповідальність за зобов'язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості рухомого та нерухомого майна, що перейшло до нього. За наявності кількох спадкоємців кожен з них відповідає за борги спадкодавця пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні.

Таким чином, відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою.

88. Гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язань

За гарантією банк, інша кредитна установа, страхова орга­нізація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарантами можуть бути лише банки, інші кредитні установи або страхові організації. Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо у ній не встановлено інше.

Обсяг відповідальності гаранта перед бенефіціаром  - сума, на яку видано гарантію.

Право бенефіціара щодо гаранта на отримання відповідної грошової суми реалізується шляхом заявления письмової вимоги (наприк­лад, претензії), до якої додаються документи, вказані у гарантії. Заявити вимогу до гаранта можливо лише у межах строку, на який видано гарантію. Останній відновленню не підлягає. У вимозі до гаранта кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Поряд з основним обов'язком гаранта, що полягає у задоволенні письмової вимоги бенефіціара, ЦК встановлює для нього додаткові обов'язки, пов'язані з розглядом вимоги бенефіціара. Зокрема, після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копію вимоги разом з доданими до неї документами. Вимога бенефіціара повинна бути розглянута га­рантом у строк, визначений в гарантії, а за його відсутності - в розумний строк. Питання про те, який строк є розумним, залежить від кон­кретних обставин

Таким чином, якщо добровільне виконання гарантом взятого на себе обов'язку відповідати перед кредитором за порушення боржни­ком зобов'язання не відбудеться, бенефіціар мас право заявити позов про стягнення грошової суми у відповідності з умовами гарантії у ме­жах загального строку позовної давності. Поряд з цим бенефіціар має право вимагати від гаранта сплати процентів річних з простроченої суми. Отже, гарант не тільки відповідає перед бенефіціаром за пору­шення зобов'язання боржником, а й несе самостійну відповідаль­ність за невиконання чи неналежне виконання свого обов'язку. І це є ніщо інше, як відповідальність боржника за грошовим зобов'язан­ням. За загальним правилом, така відповідальність не обмежується сумою, на яку видано гарантію, хоча гарантією може бути передбаче­но й інше.

Бенефіціар не може передавати іншій особі право вимоги до гаран­та. Це правило має дизпозитивний характер, тобто безпосередньо у гарантії може бути передбачене протилежне. Отже, наявність чи від­сутність у бенефіціара такого права залежить виключно від волі га­ранта.

Законом, зокрема, визначається, що гарант у разі сплати кредитору грошової суми у відповідності з умовами гарантії має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника, а також має право на винагороду за надані боржникові послуги. Однак лише договором сторін може бути визначений розмір такої винагороди, а також порядок її сплати, ос­кільки безпосередньо ЦК встановлює положення про те, що «гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові». Виходячи з формулювання статті, слід припустити, що послуги гаранта можуть бути і безоплатними. Друге важливе питання, яке може бути визначе­не домовленістю між гарантом та принципалом - розмір зворотної вимоги гаранта до боржника. Якщо це питання не врегульване дого­вором, діятиме загальне правило: гарант має право на регрес у межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові. Слід зазначити, що відсутність письмового договору між боржником та гарантом ніяк не впливає на дійсність виданої кредитору гарантії.

Гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Якщо у гарантії не зафіксовано, що вона може бути відкликана гарантом, гарантія ви­знається безвідкличною.

гарантія є незалеж­ною від основного зобов'язання. Припинення такого зобов'язання або визнання його недійсним не тягне за собою припинення гарантії, навіть тоді, коли у ній міститься посилання на основне зобов'язання. Відмовитися від задоволення вимог кредитора гарант може тільки то­ді, коли останні не відповідають умовам гарантії або сплинув строк її дії. Незалежність гарантії від основного зобов'язання підкреслюється і правилом, встановленим ч. З ст. 565 ЦК. Гарант, який після пред'яв­лення до нього вимоги кредитором дізнався про недійсність основно­го зобов'язання або про його припинення, повинен негайно сповісти­ти про це кредитора та боржника. Однак при отриманні, незважаючи на таке повідомлення, повторної вимоги бенефіціара гарант зобов'я­заний його задовольнити. До отримання повторної вимоги та збігу розумного часу на її розгляд гарант не вважається таким, що вдався до прострочення за своїм зобов'язанням перед бенефіціаром.

Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняються у разі: сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; закінчення строку дії гарантії; відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.