72. Поняття сім’ї. Види сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини — це наслідок застосування до конкретних відносин в сфері шлюбу і сім'ї норм шлюбно-сімейного законодавства. Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини. В сімейному праві особисті права не пов'язані з майновими, але вони займають основне місце в усій системі правовідносин. Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім'ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя; батьківські правовідносини по вихованню і утриманню дітей. Тривалий характер сімейних правовідносин в значній мірі визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини родства або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони по своїй природі призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, так як подружні права і обов'язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу). В той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов'язки по вихованню дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років. Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб'єктами цих відносин можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи. Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. По характеру захисту правовідносини можна поділити на три групи.

В першу групу повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань зі сторони всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним тому, що звернено лише до дитини. Щодо інших осіб, це право носить абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. В той же час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників). В принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання. В другу групу входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Маються на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов'язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право. В третю групу входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо іншого з подружжя. В цю групу входять і аліментні зобов'язання.

73. Правові наслідки порушення зобов’язання. Одностороння відмова від зобов’язання

Згідно зі ст.610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли боржник не здійснив на користь кредитора жодної дії, що становить предмет виконання зобов'язання. Неналежне виконання полягає у порушенні при здійсненні дій, що становлять предмет виконання зобов'язання, умов, визначених його змістом (див. коментар до гл.48 ЦК).

2.   У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,встановлені договором чи законом. Саме таке правило закріплено уст.611 ЦК. В ній безпосередньо передбачені, зокрема, такі наслідки як: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього; розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків чи моральної шкоди. Цей перелік не є вичерпним. Слід мати на увазі, що порушення зобов'язань може мати правовим наслідком поєднання мір цивільноправової відповідальності з мірами захисту цивільних прав.

1. Порушення зобов'язання однією зі сторін надає право другій стороні відмовитися в односторонньому порядку від зобов'язання частково або в повному обсязі, якщо це встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від зобов'язання у повному обсязі воно припиняється, а при частковій відмові відбувається зміна зобов'язання (див. коментар до гл.47 ЦК). Сторона, винна в порушенні зобов'язання, не звільняється від цивільно-правової відповідальності у разі відмови другої сторони від нього. ЦК при регулюванні окремих видів договорів також передбачає можливості односторонньої відмови від зобов’язань за цими договорами. ).. Згідно зі ст. 1008 ЦК, довіритель або повірений має право відмовитися від договору доручення в будь-який час. Більш того, відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. покупець вправі відмовитись від договору купівлі-продажу у випадку відмови продавця передати йому проданий товар. Є й підстави для односторонньої відмови від договору продавця: у випадку, коли покупець відмовляється прийняти і оплатити товар (п. 4 ст. 692 ЦК) або якщо договором купівлі-продажу не встановлено асортимент товару (п. 2 ст. 671 ЦК). дарувальник має право відмовитися від передачі дару в майбутньому, якщо після укладення договору його матеріальний стан суттєво погіршиться. Норма ст. 848 ЦК дозволяє лише підрядчику відмовитися від договору підряду в односторонньому порядку, якщо замовник в строк не замінить неякісний матеріал, наданий підрядчику, чи не змінить вказівки про спосіб виконання роботи підрядчиком. Крім того, в даному випадку підрядчик разом з відмовою від договору має право на відшкодування збитків, заподіяних йому вищезгаданими діями замовника

2.  На вимогу однієї зі сторін за рішенням суду договір може бути розірваний у разі істотного порушення його другою стороною та в інших випадках, передбачених договором чи законом. Істотним вважається таке порушення, при якому через завдану ним шкоду другій стороні остання значною мірою позбавляється того, на шо вона розраховувала при укладенні договору. Якщо договір був розірваний у зв'язку з істотним його порушенням однією зі сторін,друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (див. коментар до гл.53 ЦК).