59. Зобов’язання з обов’язкового страхування

Законом може бути встановлений обов'язок фіз. або юр. особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед ін. особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). Д. обов'язкового страхування укладається незалежно від волевиявлення сторін, тобто обов'язок його укладення випливає із вказівки закону. Напр., у ст.7 ЗУ "Про страхування" встановлено перелік випадків обов'язкового страхування життя, здоров'я, майна або відповідальності перед ін. особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи. В Укр. здійснюються такі види обов'язкового страхування: медичне страхування; особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Держ.

бюджету Укр.) на випадок інфікування ВІЛ при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Держ. бюджету Укр.) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; і др.

Для здійснення обов'язкового страхування КабМін Укр. встановлює порядок та правила його проведення, форми типового Д., особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів.

60. Визнання шлюбу недійсним. Правові наслідки визнання шлюбу недійсним.

Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законодавством правових наслідків до винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним. До винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним особи, які уклали шлюб, вважаються законним подружжям з відповідними правами і обов'язками. Презумпція дійсності шлюбу, укладеного в установленому законом порядку. До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини: а) недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК); б) відсутність добровільної згоди чоловіка та жінки, які уклали шлюб (ст. 24 СК); в) укладання шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК); г) реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК); ґ) перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК); д) укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК); є) укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним дитиною (ст. 26 СК); ж) приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 СК); з) укладання шлюбу жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Для визнання шлюбу недійсним досить довести в суді наявність однієї із наведених вище обставин. В Сімейному кодексі України вітчизняний законодавець по-іншому розв'язує це питання, трактуючи шлюб як вид цивільно-правової угоди і розглядаючи його залежно від виду порушення встановлених вимог укладання відповідно або як вид абсолютно недійсної з моменту укладання (нікчемної) угоди, або як відносно недійсної (заперечної чи оспорюваної) угоди. три правові моделі визнання шлюбу недійсним: 1. Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду. 2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу. 3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним. Не може бути підставою для визнання шлюбу недійсним недотримання нормативних вимог щодо процедур подачі заяви про реєстрацію шлюбу і реєстрації шлюбу, передбачених ст. ст. 28, 32 СК (наприклад, подача заяви про реєстрацію шлюбу не особисто чоловіком чи жінкою, реєстрація шлюбу до спливу 1 місяця від дня подання заяви тощо). Найчастіше необхідність визнання шлюбу недійсним обумовлена смертю одного з подружжя і поділом спадщини, яка після такої особи відкрилася. Таким чином, у кожному конкретному випадку залежно від підстав визнання шлюбу недійсним, право звернутися з таким позовом надано певним особам. У будь-якому разі з таким позовом не може звернутися негідний з подружжя, тобто той з подружжя, який на момент Укладання шлюбу знав про обставини, які перешкоджають його укладанню, або уклав шлюб, не маючи на меті настання передбачених законом правових наслідків. Участь органів опіки та піклування є обов'язковою незалежно від того, хто звернувся з позовом про визнання шлюбу недійсним. Беручи участь у розгляді справи, орган опіки та піклування готує висновок щодо того, чи буде відповідати інтересам неповнолітнього чи недієздатного задоволення позову про визнання шлюбу недійсним. Визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису щодо укладання шлюбу і виданого Свідоцтва про шлюб. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі. Водночас актовий запис, як і Свідоцтво про шлюб, у разі визнання шлюбу недійсним втрачають своє юридичне значення автоматично з моменту, коли рішення суду набрало законної сили. Як видно зі змісту ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується, окрім випадків, прямо передбачених законодавством (виняток становлять, наприклад, спори щодо визнання батьківства, визнання материнства, оспорювання батьківства чоловіка). Таким чином, на позови про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.