2. За різними ознаками рими поділяються ще на ряд видів:

а) за повнотою суголось:

точною називається така рима, коли збігаються усі звуки після останнього наголошеного звука в римованих словах: несíть — ідíть, зéрня — тéрня, прирÙдний — нарÙдний. Точна рима, що її творять п’ять, шість і більше фонем (сýджений — огýджений, стрáчених — небáчених), називається ще глибокою;  неточною (приблизною) називається така рима, в якій римовані звуки фонетично не збігаються, а тільки подібні приголосні, а навіть інші голосні, від наголошеного голосного звука: хвúлі — долúні, прилітáють — складáю, ожерéдами — всерéдину.

Коли ж співзвучними є тільки склади, на які падає наголос, або тільки голосні в цих складах, то така неточна рима називається асонансом:красúва — невгасúма, сідáє — куняє.

І навпаки, коли співзвучними є тільки приголосні звуки при розбіжності наголошених складів, то така рима називається консонансом: рýнами — ворýнами, кадр — кедр, москíт — мускáт, рÙків — рукáв. 

б) Залежно від числа складів, що повністю збігаються, розрізняють рими: багаті — збігаються звуки не тільки клаузули, а такожі ті, що перед нею (садівництво — будівнúцтво, корÙна — ворÙна, кільцé — сільцé, красá — росá, веслÙ — понеслÙ). Збільшення кількості повторюваних звуків посилює співзвуччя;

бідною називається чоловіча рима з відкритим складом, у якій збігаються лише кінцеві голосні:сівбá — боротьбá, крупá — совá, менé — тебé — себé, люблю — молю — мою;

в) залежно від кількості слів, що римуються, розрізняють рими:

прості — це такі рими, які складаються з двох слів: грÙші — хорÙші, рýки — крýки; складні — це такі рими, які виникають із взаємодії двох-трьох слів:сонце — сон це; колисці — колись ці; колихати — коло хати; на камені — важка мені;

омонімічні — це такі рими, в яких римуються омоніми:«діти, діти, де ж вас діти?» — народний каламбур;

 г) залежно від місця у рядку рими бувають:

прикінцеві — римуються останні слова рядка: «Густа, медова теплотá — високі налива житá»(М. Рильський);

внутрішні — римуються будь-які слова в рядку: «Все йде, все минає, і краю немає...» (Т. Шевченко);

д) залежно від того, які частини мови римуються, розрізняються рими граматичні (одногрупні) — римуються слова, що належать до однієї частини мови, які діляться на підвиди:

— іменникові (хáти — палáти, грач — помагáч);

—прикметникові (чÙрний — мотÙрний, багáтий — пихáтий);

— дієслівні (пúше — колúше, почувáти — ночувáти).

Граматичні (одногрупні) рими вважаються іноді одноманітними і малоефектними. Більшу силу, загостреність, багатше звучання мають неграматичні рими, що утворюються співзвучністю слів, які належали до різних частин мови (годувáти — гордувáтий, крщчі — ревýчий, пýть — ідýть).

Часто вживані рими, що втрачають естетичне значення через свою шаблонність (кров — любов) називаються банальними. Протилежні їм рими є вишуканими. Поети завжди прагнуть до нових рим, але ці пошуки не повинні перетворюватися в самоціль: вони тільки тоді виправдані, коли сприяють увиразненню зображуваного в творі, посилюють мелодійність віршованої мови.

Способи римування

1. Суміжне або парне — коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб вв

2. Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні — з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб.

3. Кільцеве або охопне (оповите) римування — коли римуються перший рядок з четвертим, а другий — з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою. 

Іноді в катрені спостерігається і неспароване римування, тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші, а перший і третій залишаються без рим. Схема: абвб.

4. Тернарне римування — через два рядки.Схема: аа б вв б.

5. Потрійне римування — рима охоплює три рядки, що стоять поряд. Схема: ааа. 6. Монорима або наскрізне римування (франц. monorime від грецьк. monos — один) — вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима. Схема: ааааа...