32. Малі та великі епічні форми

Епопея – твір епічного змісту, в якому відтворено епох. перелом в житті цілого народу, відтворено події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь («Війна і мир» Толстого, «Сестри Річинські» Вільде).

Роман – великий епічний твір, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв*язку із суспільним розвитком («Роксолана» Загребельний, «Вальдшнепи» Хвильового, «Собор» Гончара).

Новела – малий епічний жанр, розповідь про незвичайну подію з стрімким розвитком сюжету із різкими зламами («Новина» Стефаник, Коцюбинський, Косинка).

Оповідання – епічний твір, оснований на зображенні однієї події із життя героя(Коцюбинський «Дорогою ціною», Винниченко «Краса і сила»).

Есе – невеличкий обсяг, конкретна тема (Смолич, Гончар).

Нарис – малий художньо-публіцистичний жанр на тему сучасності, в якому розповідається про сучасні події(часто на документальній основі)(Мирний «Подорож од Полтави до Гадячого », Коцюбинський «На крилах пісні).

Фейлетон – невеликий за обсягом твір, художньо-публіцистичного характеру, написаний на злободенну тему, що розкривається в гумористичному плані(Вишня, Олійник).

Памфлет – художньо-публіцистичний твір, що в гостросатиричній формі викриває злободенні явища суспільного життя(Еразм Ротердамський «Похвальне слово глупоті»).

Міф – невеликий твір розповідного характеру в якому віддзеркалюється колективної свідомості про світ.

Легенда – фольклорний, або літературний твір, що містить розповідь на фантастичну тему(А.Міцкевич «Пані Твардовська»).

Притча – короткий фольклорний твір повчального характеру (І.Франко збірник «Мій Ізмарагд»).

Казка – малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну творчість (Мирний «Правда та кривда», І.Франко «Фарбований лис» ).

33. Місце о.Потебні у формуванні психологічного напрямку в літературознавстві

Психолінгвістична концепція базується на вивченні психологічних особливостей мови, творення.

Відомою є теорія, що ПЛ концепція базувалась на працях Гумбольдта «Про мову каві на острові Ява» -- слово є вираженням думки і засобом творення думки.

Потебня проводить аналогію між виникненням слова і поетичного образу твору. Говорить про еволюцію міфу: міф → метафору як поступове усвідомлення відмінності між образом і значенням.

У праці «Из записок про теорію словесности» (Харків, 1905) Потебня говорить про зовнішню і внутрішню форму твору, активність його сприйняття.

Потебня виділяє такі стадії акту творення:

1. Хвилювання – те, що автор хоче висловити, але воно ще не склалося у творчій уяві;

2. Попередній досвід, на який автор спирається у акті цього творення;

3. Образи, які стають носіями поетових ідей і водночас об*єднають мотиви – найпростіші складові елементу сюжету. Ці складові організовують структуру – текст, твір.

Сюжет у літературній творчості за цією концепцією полягає у підпорядкуванні другорядних мотивів основному. І ці другорядні мотиви стають внутрішньою формою слова. У літературній творчості зв*язок зовнішньої форми твору (у поезії – ритм, метрична система) і внутрішні форми в основному образі літературного твору чи символів, у внутрішній формі виявляється міра оригінальності письма, літературного твору чи його таланту взагалі.

Потебня говорив про те, що внутрішня форма слова, твору дає безліч інтерпретацій, тобто ми, аналізуючи той чи інший твір, в межах однієї національної культури інтерпретуємо твір по-іншому, ніж німець.

Вчення Потебні набуло поширення після його смерті(1891). Послідовники Потебні – Сеніков Куліковський, Раймон, Горнфель.