73. Українські преса і радіо в роки Другої світової війни. О.Довженко – публіцист.

ПРЕСА

Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали ЗМІ, що вже нап.1941 р. були евакуйовані у східні райони Росії. Укр. Видав. об'єдналися в одне — Українське державне видавництво, яке працювало спочатку в Саратові,потім в Москві. Воно випускало українську політ. і худ.літературу, листівки, газети і журнали для бійців. Ним видано понад 850 книг, брошур, журналів, плакатів тиражем понад 15 млн примірників.

Було створено нові центральні військові газети, фронтові,армійські,дивізійні видання. Вся ця система мала працювати не тільки на підняття військового духу бійців, а і на ідеологічну обробку у комуністичному дусі багатонаціонального складу Червоної армії, протистоянню інформації антирадянських видань, до яких були зараховані всі національно-патріотичні видання укр. Збройних формувань. На фронті в якості військових кореспондентів служили письменники і провідні журналісти. До кінця 1942 р було створено понад 600 дивізійних і бригадних, 93 копусні і армійські газети. Всього в роки війни в Червон. Армії і на флоті виходило 5 центральних газет,провідним органом була «Красная звезда», також налічувалося близько 20 журналів.(Сегеда С.П. Радянська військова преса на території України в часи Другої світової війни)

Багато літ. творів було надруковано у громадсько-політичних журналах "Українська література", "Україна" та "Перець". Лише у 38 номерах журналу "Українська література" у ці роки було опубліковано 4 романи, 13 драматичних творів, 140 новел, нарисів і оповідань, 7 поем, 70 віршів та ін.

У тилу ворога розповсюджувалися газети "Радянська Україна", "Література і мистецтво". Крім центральних свої газети видавали підпільні організації, партизанські об'єднання і загони.У Вінницькій обл.газета "Партизанська правда", у Київській — "Народний месник", а в партизанському загоні ім. Боженка — "Вільна Україна"..( Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.)

РАДІО

Особливого значення в умовах окупації набуло радіомовлення. Уже в листопаді 1941 р. розпочали роботу українські радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові та "Радянська Україна" у Москві. У них працювали редакції останніх вістей, агітації і пропаганди, літературна, музична та ін. Щоденний обсяг мовлення становив 10 год. 5 хв з урахуванням транслювання у різних програмах мовлення становило 12 год. 35 хв.( Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.)

Створення 24 червня 1941 року Радінформбюро відіграло важливу роль у формуванні та підтримці системи військової преси СРСР в роки війни. Готувалися передачі спрямовані на конкретну аудиторію- фронтовиків, партизанів, циівільне населення, зарубіжні країни (передачі велися 28-30 мовами). Матеріали радіопередач слугували основою для газетних листівок, виступів. 2 листопада 1941 р.- з Москви започаткувалося радіо мов укр. мовою. Предачі готувала спец редакція,що проіснувала 3 роки, її матеріали йшли в ефір через радіо «Радянська Україна». Одночасно з Саратова передачі укр. мовою вела короткохвильова раді-я ім. Т. Шевченка. З 1942 р. її постійним ведучим став укр. публіцист Ярослав Галан. (Сегеда С.П. Радянська військова преса на території України в часи Другої світової війни)

О.Довженко –публіцист.

Органічною особливістю творчості Довженка дослідники справедливо вважають публіцистику і публіцистичність. Публіцистичність Довженкового мислення виявилася спочатку в жанрі політичної і соціальної карикатури, а згодом - у художніх кінофільмах і прозових творах, у численних статтях, виступах по радіо, в документально-публіцистичних кінофільмах, особливої сили і значимість, придбавши в грізні роки Великої Вітчизняної війни.  Так, статті Довженка "Шевченко діти", "Душа народна неподолана-на!" І "Українська пісня" та інші, присвячені пам'яті Шевченка таЛісенка, написані у важкі воєнні роки, мають міцну філософську основу - "ідею безсмертя народу, який має таких синів, таких борців, такі скарби, як українська пісня". Схильність Довженка до точних, навіть афористичних визначень, нарешті, робить ці статті творами, які живуть в історії народній. Вони, будучи цілком актуальними в час написання та опублікування, зберігають свою цінність і в наступні десятиліття не тільки як свідчення епохи, а й як важливі твори вітчизняної філософсько-громадської думки. "Формуючи громадську думку і подаючи своїм словом певну соціально-політичну допомогу тим, до кого він звертається, публіцист вдається до своєрідного поєднання логічно-абстрактного і конкретно-образне мислення, впливаючи як на розум, так і на почуття".  У статтях, написаних у воєнний час, Довженко розкрив своє уміння переконувати в доконечності майбутньої перемоги, змусити кожного задуматися над своїм громадянським патріотичним обов'язком, уміння запалити на подвиг, вселити спопеляючу ненависть до ворога - загарбника, насильника, людиноненависника. Довженка з правом трибуна може давати поради, як поводитися в тій чи іншій складній ситуації, він може терпляче розповідати, як і кого замучили гітлерівці, яким робом, досягаючи всім арсеналом публіцистичних засобів виняткового впливу на свого читача чи слухача. Факти і тільки факти, правда, тільки золото правди, а з нього - ясно накреслена перспектива всенародного буття. Така творча основа публіцистики Довженко.