69. Норми і кодекси професійної етики журналіста. !Неуверенна,что по смыслу это, если кто знает что именно, скажите я переделаю!

Професійна діяльність журналістів визначається спеціальними нормативно-етичними документами, які закріплюють ціннісно-моральні вимоги до працівників ЗМІ. Саме етичні кодекси виступають важливими інструментами професійного саморегулювання та журналістської солідарності. Розрізняють:

Міжнародні документи з журналістської етики:

Декларація принципів поведінки журналістів (Міжнародна федерація журналістів, 1954 р.)

Міжнародні принципи професійної етики в журналістиці (ЮНЕСКО, 1983 р.).

Національні документи з журналістської етики:

“Кодексу професійної етики українського журналіста” (2002 р.)

“Етичний кодекс українського журналіста” (2004 р.).

Діяльність Комісії з журналістської етики.

Розрізняють інституційні та виробничі нормативно-етичні документи. Інституційні – це нормативні документи журналістських асоціацій, що закріплюють загальні та основні принципи журналістської діяльності (відповідальність, чесність, точність, правдивість, неупередженість). У свою чергу, іституційні документи поділяються на загальні (міжнародні, національні, регіональні) – нормативні документи міжнародних, національних, регіональних організацій, що об’єднують представників різних галузей журналістики – Декларація принципів поведінки журналістів, Міжнародні принципи професійної етики в журналістиці, Декларація про основні принципи внеску ЗМІ в укріплення миру й міжнародного взаєморозуміння, у розвиток прав людини і в боротьбу проти расизму, апартеїду й підбурювання війни (1978), Софійська декларація (1997), Хартія свободи преси (1987), Етичний кодекс українського журналіста, Кодекс професійної етики українського журналіста; спеціалізовані – групові нормативно-етичні документи, що приймаються представниками певного професійно-тематичного спрямування (спортивні, парламентські журналісти, колумністи) – Декларація Гільдії судових репортерів Росії, Антитерористична конвенція (правила поведінки ЗМІ під час терорстичного акту чи контртерористичної операції) (Росія) (2003); галузеві (технологічні) – приймаються представниками певної галузі ЗМІ (преса, телебачення, радіо) – Хартія телерадіомовників (Росія) (1999); функціональні кодекси – затверджуються професіональною групою, що виконує реалізізацію спільного технологічного процесу створення інформаційної продукції (редактори, видавці, репортери, фотожурналісти) – Декларація етичних норм Асоціації видавців і прес-менеджменту (США), Етичний кодекс Національної асоціації фоторепортерів (National Press Photographers Association).

70. Революція 1905 р. Та відродження української преси. Газета «Хлібороб» (1905). Перші українські щоденники на Наддніпрянщині «Громадська думка» (1905) та «Рада» (1906).

Революція 1905 р., що охопила всю Росію, викликала серед українського суспільства надію на створення національної преси українською мовою. Дехто вже планував видавати тижневик для селянства (Є. Чикаленко), інші думали про перетворення "Києве кой Старины" на журнал українською мовою під назвою "Київська "Основа", беручи за зразок колишню "Основу" петербурзьку. Тим часом почали надходити до Києва вимоги з провінції, щоб кияни взялися за видання щоденної газети. Внаслідок цього Є. Чикаленко заручився обіцянкою фінансової підтримки з боку відомого мецената українського культурного руху В. Симиренка і почав підготовчу працю з тим, щоб з нового 1906 р. приступити до видання української щоденної газети..

"Хлібороб" - перший національний часопис український мовоюЛубенська (на Полтавщині) українська "Громада" на чолі з братами Шеметами приступила, до видання першої під Росією національної газети українською мовою, назвали її "Хлібороб — селянський часопис".Перше число – 25 листопада 1905 р. За відповідального редактора підписував наймолодший з братів Шеметів, що покінчив життя під час другої (1917 р.) революції. Фактичним редактором був старший — В. Шемет, колишній член "Братства Тарасівців".Була це невелика, на дві картки, газетка. У першому числі подано було Маніфест 17 жовтня та статтю "Про вольності громадянські". З матеріалів у дальших числах треба згадати статтю про Переяславську умову (1654). Та чи не найцікавішими були тут відомості про те, як прокидалося українське життя та про український рух на західноукраїнських землях.Взагалі зі сторінок цієї газети пашіло сміливим і гострим словом, виразною національно-революційною думкою.Розходилася в кількості 5.000 примірників, а на вулицях кожне число просто виривалося з рук продавців.Довше проіснувати "Хліборобові" не довелося. Після ч. 5, якого видав, як стверджувала влада, 80.000 примірників, було його заборонено. Та незважаючи на це, "Хлібороб" встиг і в такий короткий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил.. (Історія укр. Преси – Животкр А.П.)

"Громадська Думка"У зв'язку з оповіщенням нових правил друку Чикаленко подав до Київського губернатора заяву про проект видання з 1.1.1906 р. української щоденної газети під назвою "Громадське Слово". Разом з тим було випрацьовано і оповіщено друком і програму газети. Ознайомившись з програмою, цензура повідомила губернатора, що з таким напрямком видання газети дозволити не можна. Треба було здобувати новий дозвіл і подбати й про за-пасовий дозвіл. В. Леонтович (родич Симиренка) подав заяву на газету під назвою "Громадська Думка", а Б. Грінченко — на "Раду". Приблизно за два тижні В. Леонтович дістав дозвіл. А 31 грудня вже появилося ч. 1 щоденної української газети "Громадська Думка".Щодо програми, то в головному залишилася вона такою ж, як було прийнято для "Громадського Слова", але на цей раз її вже не публіковано. Видавцями були Є. Чикаленко, В. Симиренко та В. Леонтович. На редактора запрошений був Ф. Матушевський, а на секретаря - В. Козловський. До редакційного комітету ввійшли: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, В. Дурдиковський, М. Грінченкова (М. Загірна). До співробітництва запрошено було низку осіб, що визначилися вже на літературному полі. Були тут поети, письменники, наукові сили з різних кінців України. Але, як в редакції, так і серед всіх співробітників, майже не було підготованих журналістичних працівників, а тим більше в щоденному органі. "Єдиний між нами чоловік, котрого можна було вважати за справжнього журналіста, — каже в спогадах Є. Чикаленко,Решта співробітників щойно починала журналістичну кар'єру і дехто з них вибився пізніше на доброго журналіста.Крім щоденних вісток, дописів (К. Лоського, М. Лозинського, О. Маковея та інших), а також телеграм та бібліографічних заміток, містила "Громадська Думка" значну кількість статей популярно-наукового характеру. Між ними в першу чергу — статті проф. М. Грушевського і зокрема його огляд поступу української політичної і громадської думки за минуле XIX ст. Далі низка статей Б. Грінченка на теми української історії, української території і людності та зокрема "Якої нам треба школи", що як окрема брошура пізніш набрала широкої популярності. Ту ж саму справу порушено було ним в статті під назвою "Народні вчителі і вкраїнська школа" та інші.Низка статей В. Доманицького мали історичний, громадський і літературний характер.Зі статей історично-літературного характеру були тут такі, як замітки до нового видання Шевченкового "Кобзаря" або "Святе Письмо українською мовою" (підпис — В.), де подано історично-літературний огляд перекладів від другої половини XVI ст. Тут же статті на теми журналістичні: огляд української преси в Росії або дві статті В. Доманицького про "Украинский Вестник" (Петербург).У відділі красного письменства появилися тут поезії В. Сивенького (В. Самійленка), Хр. Алчевської, М. Черня вського та ін. З прози — В. Винниченка, Б. Грінченка, П. Капельгородського, Є. Чикаленка та інших.( (Історія укр. Преси – Животкр А.П.)

"Рада"Тим часом у запасі був дозвіл на ведення щоденної газети під назвою "Рада", даний свого часу на ім'я Б. Грінченка. Рішено було його тепер використати. Через місяць (з 15.IX. 1906 р.) стала "Рада" спадкоємцем "Громадської Думки", стоячи на засадах, покладених в її програмі. До неї ж перейшли і передплатники, яких нараховувалося десь коло 1500. Кількості цієї не вистачало для забезпечення щоденного органу. А вже підходив кінець року. Треба було шукати засобів. Як і раніш, разом з Чикаленком, що продав для цієї мети частину своєї землі і вніс на видання 10.000 рублів, приходить на допомогу B. Симиренко та кілька інших громадян. Це дало можливість продовжувати видання газети в наступному 1907 р.

Вступивши в 1907 р., редакція в програмовій статті першого числа зазначила, що надалі більш братиме на увагу українську інтелігенцію. Коли ж знайшовся б ширший круг читачів, що потребували б популярного викладу, стане при "Раді" виходити окреме популярне видання по дешевій ціні.

Свою програму визначила "Рада" такими словами: "Будучи одинокою щоденною газетою російської України, вважаємо корисніше... не зв'язувати себе програмою чи тактикою якоїсь одної політичної партії, а старатися освітлювати і питання дня, і загальніші, більш принципіальні, питання українства з погляду різних поступових партій. Ставлячи своїм ближчим завданням служити культурним, громадським і політичним інтересам України під Росією, газета наша заразом буде старатися держати своїх читачів у крузі інтересів всеукраїнських".Деяку реорганізацію було переведено й у внутрішньому житті газети. Саме на цей час припав приїзд до Києва М. Грушевського, який став до активної праці в ній. Фактичним редактором став М. Павловський, людина не менш працьовита, як Ф. Мату шевський. Був він редактором до 1913 р., коли заступив його А. Ніковський (засуджений 1930 р. в процесі Спілки Визволення України). На секретаря редакції запрошено С. Петлюру (пізніш — голова Директорії, головний отаман військ УНР), який в цей час одночасно був редактором органу Української соціал-демократії під назвою "Слово". Пізніш секретарем став В. Королів-Старий. Сталими співробітниками, що вели постійні відділи, були Д. Дорошенко, М. Старицька-Черняхівська, М. Лозинський, Б. Грінченко та інші. Фахових, вироблених журналістів як і "Громадська Думка", так і "Рада" не мали. Щойно тут вони помалу виховувалися, здобували досвід і вже пізніше дехто ставав видатним журналістом. Найближче зв'язаний був з "Радою"C. Єфремов. Як публіцист, виступив тут С. Петлюра. Талановиті огляди й фейлетони давав С. Черкасенко. Красне письменство заступлене було В. Винниченком, С. Васильченком, О. Олесем, М. Левицьким та іншими. Зрідка давав статті В. Липинський. Передові статті звичайно писали С. Єфремов, Ф. Мату шевський, іноді М. Грушевський, Д. Дорошенко, М. Павловський та інші.При помочі цих сил ставала "Рада" речником і дзеркалом українського життя на всіх землях. Стежила за його розвитком, формувала національну думку. Здається, ні одне питання дня не уникало її сторінок. Найменший прояв культурного чи політичного життя знаходив тут той чи інший відгук.(Животко)