9.Зв'язок логопедії з іншими науками

Логопедія тісно пов'язана з багатьма науками. Для того щоб успішно займатися корекцією і профілактикою різних мовних порушень,всебічно впливати на особистість, необхідно знати симптоматику мовних порушень, їх етіологію, механізми, співвідношення мовних і немовних симптомів у структурі порушень мовної діяльності.

Розрізняють внутрішньосистемні й міжсистемні зв'язки. До внутрішньосистемних відносяться зв'язки з педагогікою, різними галузями спеціальної педагогіки: сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, Олігофренопедагогіки; методиками навчання рідної мови, математики; з логопедичною ритмікою, загальною та спеціальною психологією. До міжсистемних зв'язків відносяться зв'язки з медико -біологічними та лінгвістичними науками.

Логопедія використовує знання загальної анатомії і фізіології, нейрофізіології про механізми мовлення, мозкової організації мовного процесу,про будову і функціонування аналізаторів, які беруть участь у мовній діяльності.

Для розуміння механізмів мовних порушень та виявлення закономірностей корекційного процесу важливими є знання про динамічні локалізації вищих психічних функцій, про мозкову організацію мовлення..

Логопедія тісно пов'язана з оториноларингологією, невропатологією, психопатологією, клінікою олігофренії, педіатрії.

Теорія навчання і виховання аномальних дітей, в тому числі і дітей змовними розладами, будується на основі знань про будову нервової системи, її функцій і особливостей розвитку.

Логопед повинен знати неврологічні основи мовних розладів, бути орієнтований в питаннях дитячої психопатології. Ці знання допоможуть йому правильно визначити структуру мовного порушення, вибрати найбільш оптимальні методи корекції, навчання і виховання дитини та попередити аномальний розвиток її особи.

Зв'язок з невропатологією, психопатологією, клінікою олігофренії, патологією органів слуху, мови і зору необхідна для диференційної діагностики порушень мовлення.

Дані медичних наук допомагають логопеду правильно підійти до розуміння етіології, механізмів мовних порушень, заохочують правильно вирішувати питання діагностики та диференційованого логопедичного впливу при усуненні різних форм мовних порушень. Від точного діагнозу залежить і правильне визначення дітей в різні типии спеціальних установ.

10.Загальна характеристика дислалії(визначення, причини, механізми, форми, поширеність в різних вікових групах. Дислалія – порушення вимовної (звукової) сторони мовлення за збереженої іннервації мовленнєвого апарту, що найчастіше виявляється в дитячому віці. Залежно від збереженості анатомічного складу мовленнєвого апарату дислалію поділяють на 2 види:

1. Функціональну (порушена вимова звуків, тоді як мовленнєвий апарат не має патологічних змін), причинами ф.д. є: а) загальна фізична ослабленість, зумовлена частими соматичними захворюваннями, що спостерігаються в період найінтенсивнішого формування мовленнєвої функції; б) недостатній ступінь розвитку фонематичного слуху; в) несприятливі соціальні і мовленнєві умови, в яких виховується дитина; г) двомовність у сімꞌї.

2.Механічну ( неправильна вимова зумовлена вираженими порушеннями в будові артикуляційного апарату), причини м.д. – це насамперед природжені або набуті вади кісткової і м’язової будови периферичного, мовленнєвого апарату, серед яких виділяють:

1.недоліки будови щелепно-зубної системи:

а) вади у будові зубного ряду (відсутність передніх зубів, рідкі передні зуби, подвійний ряд зубів);

б) вади у будові щелеп:

• прогнатія – верхня щелепа сильно видається вперед, в результаті чого нижні передні зуби зовсім не змикаються з верхніми;

• прогенія – нижня щелепа виступає вперед , передні зуби нижньої щелепи виступають попереду передніх зубів верхньої щелепи;

• відкритий прикус – між зубами верхньої та нижньої щелеп при їх зімкненні залишається проміжок. В деяких випадках цей проміжок лише між передніми зубами (передній відкритий прикус);

• боковий відкритий прикус – може бути лівостороннім, правостороннім та двостороннім;

2. неправильною будовою піднебіння, що також негативно впливає на звуковимову. Вузьке, надто високе („готичне”) піднебіння, або, навпаки, низьке, плоске перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

3. товсті губи, або укорочена, малорухлива верхня губа ускладнюють чітку вимову губних та губно-зубних звуків.

Залежно від кількості порушених груп звуків дислалію поділяють на мономорфну (страждає одна група звуків, наприклад свистячі – с, сь, з, зь, ц) і поліморфну, коли порушено дві і більше груп звуків. За кількістю порушених звуків розрізняють дислалію просту (від 1до4 звуків) і складну(від 4 і більше). У вітчизняній і зарубіжній літературі виділяють сенсорну і моторну дислалію (К.Беккер, М.Совак, М.Хватцев, О.Токарева). На сучасному етапі розвитку логопедії виділяють 3 основні форми: акустико-фонематичну, артикуляторно-фонематичну, артикуляторно-фонетичну.