32 Загальна характеристика бульбарної дизартії

Бульбарна дизартрія (від лат. Bulbus - цибулина, форму якої має довгастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів 7,9,10,12 пари (мовно-глоткового, блукаючого і під'язикового, іноді трійчастого і лицьового).

Характерним є параліч або парез м'язів глотки, гортані, язика, м'якого піднебіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої і рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м'якого піднебіння приводить до специфічних порушень голосу: він стає слабким, з носовим відтінком. У вимові не реалізуються дзвінкі звуки. Парез м'язів м'якого піднебіння приводить до вільного проходу повітря, що видихається через ніс, і всі звуки набувають виражений носовий (назальний) відтінок.

У дітей з описуваною формою дизартрії спостерігається атрофія м'язів язика і глотки, знижується також тонус м'язів (атонія), зниження або відсутність глоткового та нижньощелепного рефлексу. Паретичне стан м'язів язика є причиною численних спотворень звуковимови(звуки приглушені). Мова невиразна, вкрай нечітке, уповільнена. Обличчя дитини з бульбарної дизартрією амімічно.Втома під час мовлення.

33 Білет Мовленнєва і немовленнєва симптоматика дизартрії.

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, яке виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Це важкий розлад усієї мовленнєвої діяльності. При дизартрії порушується не тільки звуковимова майже усіх груп звуків, але і просодична сторона мовлення: голос, інтонація, темп, ритм

Моленнєва симптоматика. Мова дітей стає майже незрозумілою для оточуючих ("як каша во рту"). Рухові команди з центрального відділу мовнорухового аналізатора до периферичних органів мови передаються по провідних нервових шляхах. При органічному ураженні цих мовних відділів головного мозку або безпосередньо рухових нервів повноцінна передача нервових імпульсів стає неможливою, і в самих м'язах розвиваються явища паралічу або парезу. А оскільки ці парези можуть поширюватися не тільки на м'язи язика і губ, але також і на м'язи м'якого піднебіння, голосових зв'язок та органів дихання, то при дизартрії порушується не тільки артикуляція звуків, а й голосоутворення, і мовне дихання.

При виражених парезах мови страждає артикуляція практично всіх звуків мови, включаючи і голосні. Парез м'якого піднебіння обумовлює появу носового відтінку голосу, парез голосових зв'язок - порушення процесу голосоутворення і зміна тембру голосу, парез дихальних м'язів - порушення функції мовного дихання, яке стає поверхневим і аритмічним, а значить, не забезпечує повноцінної повітряного струменя для голосоутворення.

Крім порушення рухової функції мовних м'язів, зумовленої наявністю паралічів і парезів, страждає також і чутливість цих м'язів, у зв'язку з чим дитина недостатньо добре відчуває становище своїх артікуляторних органів.

Все це разом узяте призводить до того, що дизартрія за своїми зовнішніми проявами різко відрізняється від дислалии. Так, якщо при дислалии (за винятком механічної дислалии на грунті вроджених піднебінних ущелин) дефекти звуковимови проявляються на тлі нормального темпу і ритму мови, нормального мовного дихання і голосоутворення, то при дизартрії спостерігається картина загального фонетичного неблагополуччя мовлення в цілому, внаслідок чого вона і втрачає свою виразність, членороздільність.

Постійне слухання дитиною власної нечленороздільної промови в багатьох випадках призводить до появи у нього вторинних порушень слухової диференціації звуків.

Недосконалість слуховий диференціації звуків, у свою чергу, вдруге обумовлює труднощі оволодіння фонематичним аналізом слів.

Слабка орієнтування у звуковому складі мови, пов'язана з порушенням слухової диференціації звуків і труднощами фонематичного аналізу слів, неминуче призводить до появи у дітей специфічних порушень письма - відповідних видів дисграфії.

Трудністю і недостатністю мовного спілкування може бути обумовлена ​​також бідність словникового запасу дитини і несформованість у нього граматичного ладу мовлення.

Немовленнєві симптоми (Доних відносять: масивні порушення рухового апарату або рухової сфери; порушення емоційно-вольової сфери; порушення психічного розвитку; порушення пізнавальної діяльності; своєрідне формування особистості; порушення артикуляції, дихання, м'язового тонусу).

Рухові порушення проявляються звичайно на більш пізніх термінах формування рухових функцій, особливо таких, як розвиток можливості самостійно сідати, повзати з поперемінним одночасним винесенням вперед руки і протилежної ноги і з легким поворотом голови і очей у бік винесеною руки, ходити, захоплювати предмети кінчиками пальців і маніпулювати з ними.

Емоційно-вольові порушення проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості і виснажуваності нервової системи. На першому році життя такі діти неспокійні, багато плачуть, вимагають до себе постійної уваги. У них відзначаються порушення сну, апетиту, схильність до зригування і блювота, діатезу, шлунково-кишкових розладів. Такі діти, як правило, метеозалежні.

У дошкільному та шкільному віці вони рухово неспокійні, схильні до дратівливості, коливань настрою, метушливості, часто проявляють грубість, непослух. Рухове занепокоєння посилюється при втомі, деякі діти схильні до реакцій истероидного типу.

Незважаючи на те, що у дітей не спостерігаються виражені паралічі та парези, моторика їх відрізняється загальної незручністю, недостатньою коордінірованість, вони незграбні в навичках самообслуговування, відстають від однолітків за спритності і точності рухів, у них з затримкою розвивається готовність руки до письма, тому довго не проявляється інтерес до малювання та інших видів ручної діяльності , у шкільному віці відзначається поганий почерк. Виражені порушення інтелектуальної діяльності у вигляді низької розумової працездатності, порушень пам'яті, уваги.

Для багатьох дітей характерно уповільнене формування просторово-часових уявлень, оптико-просторового гнозису, фонематичного аналізу, конструктивного праксіса.ческого розвитку; порушення пізнавальної діяльності; своєрідне формування особистості; порушення артикуляції, дихання, м'язового тонусу.