Історія думки в системі юридичних наук

У системі юридичних наук і юридичної освіти історія думки є самостійною науковою та навчальною дисципліною.

Історія думки відносно самостійна наука в системі правознавства, завдячуючи безпосередньо практичному зв’язку з державно-правовою реальністю. З одного боку вона знаходиться у безпосередньому співвідношенні з ТДП, Історією держави і права зарубіжних країн, з іншого – розвиваючись паралельно з державно-правовою сферою суспільного життя, державно-правовими закладами й інститутами, вона набуває нових ідей, водночас справляючи неабиякий вплив на практичну сферу державно-правового життя.

Теорія держави і права – узагальнююча теоретична наука у відношенні до інших юридичних наук, яка інтегрує їхні досягнення. Історія держави і права є історичним фундаментом теорії держави і права. Вона постачає історичний матеріал про історичний процес формування понятійного матеріалу теорії. Наприклад, теорія держави і права досліджує проблему природного права (поняття, види, ознаки), історія думки повідомляє про те, ким і в яких історичних умовах вперше було розроблено ознаки теорію природного права, розкриває основні ознаки природного права в трактуванні окремого мислителя.

Історія думки вивчає свій предмет через призму загальнолюдських цінностей і всезагального інтересу, зосереджуючи увагу на правових аспектах держави, разом з тим співвідносячи право із законністю і справедливістю.

Процес історичного розвитку державно-правових форм життя окремих народів в хронологічній послідовності вивчає історія держави і права зарубіжних країну історичні факти використовуються з метою вивчення змісту та виявлення характерних рис державно-правових вчень певної доби, методів впровадження їх у практику державно-правового життя. Співвідношення і обопільний зв’язок політико-правових ідей і вчень та історії розвитку державно-правових форм, закладів, інститутів є очевидним: по-перше, відповідні теоретичні узагальнення необхідні для висвітлення політико-правової реальності в історичному розвитку; по-друге, без знання історії держави і права, загальних тенденцій історичного розвитку важко з’ясувати конкретний зміст ідповідних відповідних державно-правових теорій.

Історія думки про державу і право в системі суспільних наук

Усі суспільні науки переплетені між собою, оскільки об’єктом їхнього дослідження є суспільство у різноманітних формах буття. Історія думки, вивчаючи свій предмет, перебуває у тісному співвідношенні з філософією, філософією права, соціологією, політологією, етикою, економічною теорією, соціальною психологією.

Філософія і Філософія права у відношенні історії думки виконують методологічну роль. Остання вивчаючи свій предмет, користується інструментами пізнання – філософськими категоріями – явище і сутність, зміст і форма, можливість і дійсність, причина і наслідок, система і структура тощо. Окрім того, на творчість мислителів, які переважно займались соціально-політичними або державними проблемами значно вплинули окремі філософські ідеї, концепції, принципи пізнання і пояснення державно-правової дійсності.

У процесі аналізу державно-правових вчень із застосуванням основних принципів філософії права виявляються суттєві відмінності між правом природним і правом позитивним (законом), з’ясовуються роль наукових абстракцій у побудові системи категорій права, зміст і природа понять “правова держава”, ”громадянське суспільство”.

Історія думки має зв’язок з етикою – філософською теорією моральності. Предметом етики є природа людської вдачі та як вона співвідноситься з уявленнями про належне. Етику цікавлять питання, звідки беруться переконання про добро, зло, справедливість. Будь-яка державно-правова теорія, пояснюючи причини, завдання, мету держави і права звертається до уявлень про належне, оперуючи поняттям справедливості. Історико-логічне тлумачення справедливості необхідне для опанування змістом термінів “право як втілення справедливості”, ”справедливість у праві”.

Обопільний зв’язок існує між історією думки та політологією. Політологія вивчає закономірності виникнення, функціонування та тенденції розвитку суспільної влади, держави, політичних інституцій з метою розв’язання питань прикладного характеру: як узяти державну владу, як організувати побудову держави, які конкретно сили можуть це здійснити. Ця наука зосереджує увагу на описанні й аналізі фактів під кутом зору соціально-політичних цінностей. Історія думки, вивчаючи політико-правові теорії, зосереджує увагу на описанні й аналізі фактів у площині правових цінностей. До того ж перші вчення про державу і право були невід’ємною частиною політичної теорії, яка своїми витоками сягає філософії.

Взаємозв’язок історії думки з економічною теорією очевидний. Економічна теорія вивчає вплив домінуючого способу виробництва на зміст і форми суспільної свідомості та політичні й державно-правові інститути суспільства. Інститути держави і права впливають у відповідь на економічні потреби і самі виявляються важливим фактором у формуванні соціально-економічних відносин, які завжди набувають правової форми. Механізм такого взаємозв’язку так чи інакше присутній у будь-якій державно-правовій теорії.

Вивчення законів про відображення людиною навколишнього життя у процесі її діяльності ( відчуття, пам’ять, мислення), законів поведінки людей, як членів окремих соціальних груп – це коло проблем, якими займається соціальна психологія. Предметом цієї науки є проблеми спільного життя людей, які об’єднуються в соціальні групи за схожими інтересами. Опанування знаннями соціальної психології і соціології дає змогу за допомогою критерії оцінки вивчити характер державно-правового вчення (прогресивне, консервативне, реакційне), це є можливим з огляду на те, що зміст державно-правових вчень, як правило, відображає інтереси та ідеали певних соціальних груп, їхнє ставлення до держави та права. До того ж в контексті аналізу вчень про державу як форму політико-правової організації суспільства вагомими для Історії вчень про державу і право є знання про роль людини, людської свідомості та вільної активності у створенні держави, у здійснені її функцій, роль психологічного фактора у виникненні права.

Таким чином, історія думки як історико-теоретична наука досліджує історію виникнення і розвитку теоретичних знань українського народу про державу і право. Вона відображає послідовну закономірність еволюції уявлень, ідей, поглядів на державу і право. Як наука і навчальна дисципліна вона має пізнавальне, світоглядне і прикладне значення: по-перше, це пізнання начал і сутності державно-правового життя суспільства, спроба збагнути і усвідомити проблеми його колективного існування й організації. Тут у систематизованому вигляді подається історія виникнення і закономірності розвитку нових знань про державу і право, опанування якими сприяє усвідомленню мети, завдань і перспектив розвитку держави і права як соціальних інституцій; по-друге, Історія думки безпосередньо впливає на формування правової свідомості, правової та політичної культури; по-третє, як навчальна дисципліна, вона оптимально пристосована до цілей та умов навчального процесу так як є певною системою знань необхідних для фахової підготовки юристів.

В даний час в нашій країні різко зростає значення історії вчень про державу і право як школи альтернативного мислення, що дає можливість співставити різні теорії, напрямки політичної та правової думки з врахуванням багатовікової дискусії з цих питань. Особливістю нашого часу – становлення ідеологічного плюралізму, визнання різних варіантів мислення в науковій, професійній, буденній свідомості. Змагання ідейних напрямків, обмін доказами, проблемами дає можливість вийти за рамки вузького, орієнтованого на вузькокласові інтереси.