62. Особливості державно-правового розвитку Франції періоду з 1795 по 1871рр.

 Внаслідок Термідоріанського перевороту влада перейшла до нового уряду – Виконавчої Директорії (1795-1799рр.). У 1795р. було прийнято нову Конституцію Франції. За нею:

- законодавча влада здійснювалася двопалатним парламентом (палати Рада старійшин та Рада 500);

- виконавча влада – уряд Директорія (який не міг розв’язати численні державні проблеми).

Епоха правління Директорія – це роки спекуляції і бідування населення. Це зумовило ситуацію, за якою владу перебирали військові. 9 листопада 1799 р. ними булоздійснено державний переворот, внаслідок чого булла встановлена влада Консулату у складі трьох консулів. Провідну роль тут відігравав Наполеон, який з 24 грудня 1799р. став першим консулом республіки (пожиттєвим консулом з 1802р.)

За новою Конституцією 1799р.:

- законодавча Влада належала Державній Раді, Трибуналу, Законодавчому корпусу і Сенату (це робило її громіздкою і безпорадною);

- виконавча влада в руках – І консула Бонапарта (ІІ і ІІІ консули мали дорадчі голоси).

Конституція була схвалена народом на плебісциті у 1800р.

Основні характеристики внутрішньої політики Наполеона Бонапарта:

 - закріплення результатів революції;

 - проведення адміністративної реформи;

 - заснував державний Французький банк;

 - створив систему середніх шкіл і вищих закладів освіти;

 - закрив 160 із 173 паризьких газет, а решта зробив підконтрольними уряду;

 - створив потужну поліцію і розгалужену таємну службу;

 - оголосив католицизм релігією більшості французів, адле при збереженні свободи віросповідання;

- призначення єпископів і діяльність церкви ставились у залежністьвід уряду;

- економічна політика полягала у забезпеченні лідерства французької промисловості та фінансової буржуазії на європейському рівні, хоч цьому помітно перешкоджав англійський капітал.

      У 1803-1815рр. – доба наполеонівських воєн. У 1804р. сформувались коаліція у складі Великої Британії, Австралії, Росії, Швеції. У відповідь на це 2 грудня 1804р. Наполеон проголосив себе імператором.

Європейські країни не полишали спроб повалити новий політичний режим. Це спонукало Наполеона l розпочати нову серію військових походів, головним із яких був похід проти Росії. Після невдалої російської кампанії проти Наполеона була сформульована ще одна коаліція, внаслідок дій якої 11 квітня 1814р. Наполеон зрікся влади і був відправлений на о.Ельба. За умовами підписаного 30 травня 1814р. мирного договору Франція відновлювалась у кордонах до 1792р., а її королем мав стати король Людовік XVІІІ з династії Бурбонів. Король у 1814р. видав Хартію, за якою Франція проголошувалась конституційною монархією, але з дуже широкими повноваженнями короля.

26 лютого 1815р. Наполеон І таємно втік з Ельби. Розпочався останній період його правління – «Сто днів». Що спричинило його фатальну поразку від коаліції у битві під бельгійським селом Ватерлоо 18 червня 1815р. Наполеон І був засланий як полонений англійців на о. Св. Єлени у пд. Атлантиці, де і помер. Після „Ста днів” розпочався період другої реставрації Бурбонів.

У цілому після відновлення влади династії Бурбонів влада опинилася в руках великих землевласників і промисловців. Але велика і середня буржуазія були незадоволені тим, що влада, яку вони мали, не відповідала їх економічній могутності.

1830 р. відбулась Липнева революція, яка посадила на трон Луї Філіпа Оранського. У результаті революції були покращені умови для фінансової діяльності буржуазії, але погіршилось становище народу. У січні 1847р. у Франції почалися погроми продуктивних складів, а у лютому 1848р. відбулася переможна революція народу. Королівський трон було урочисто спалено, відновлено свободу слова, друку, зборів, введено – 10 годинний робочий день, розроблено нову конституцію Франції. Так виникла Друга республіка у Франції.

Згідно нової Конституції законодавча влада переходила до однопалатного парламенту – Національних зборів. Виконавча влада – Президенту, обирався на 5 років. Було створено три вищі органи влади:

1. Державна рада – готувала законопроекти.

2. Законодавчий корпус – приймав закон і бюджет.

3. Сенат – його завдання: охорона Конституції та політичних прав громадян.

У 1851р. Луї Наполеон здійснив державний переворот, який призвів до встановлення бонапартистської диктатури. У1852р. була встановлена спадкова влада імператора, підтверджена плебісцитом 10 грудня 1852р. (Друга імперія). Луї Наполеон Бонапарт прийняв ім’я Наполеона ІІІ, вважаючи своїм попередником  ніколи не правлячого сина Наполеона І – Наполеона ІІ. Він зберіг законодавчі органи держави. За Конституцією Франції 1870 р. законодавча влада належала спільно імператорові, Сенату, Законодавчому корпусу. Міністри призначалися тільки імператором і були перед ним відповідальні. Опорою держави став підпорядкований імператорові апарат виконавчої влади. Законодавчі палати були безсилими, панувало поліцейське свавілля. Головною опорою бонапартистської диктатури була верхівка французької армії. Кінець другої імперії поклала франко–пруська війна 1870-1871 рр. 4 вересня 1870 р. Франція була проголошена республікою, яка проіснувала аж до 1940р.

Скориставшись політичним хаосом, до влади прийшли діячі буржуазно–ліберальної опозиції із Законодавчого корпусу, які перебували у Версалі. А в Парижі створюється Центральний комітет національної гвардії , який став діяти незалежно від уряду, набувши статусу військово–революційного комітету.

У січні 1871р. уряд укладає з Прусією перемир’я, призначає вибори до  Національних зборів з тим , щоб допомогти від парламенту згоди на підписання принизливого миру з німцями. Одночасно з цим військова  рада на чолі з новим  прем’єр–міністром Тьєром прийняла рішення силою зброї придушити бунтівний Париж. 18 березня 1871р. розпочався наступ урядових військ на столицю, однак більша їх частина перейшла на бік повсталих. У результаті влада перейшла до рук ЦК Національної гвардії, який негайно оголосив вибори до Ради Паризької Комуни.

18 березня 1871р. Рада Паризької Комуни була проголошена найвищою державною владою. У прийнятій наступного дня декларації „до французького народу” держава проголошувалася республікою. Комуна відкинула принцип поділу влади і створила своєрідний тип державної організації – Раду Комуни, яка зосередила в своїх руках як законодавчу так і виконавчу владу. Її декрети і розпорядження виконували комісії, кожна з яких відала функціями колишніх міністерств.

Така структура державного апарату мала серйозні недоліки. Була відсутня централізація управління, в комісіях не існувало постійного голови чи робочої групи, відповідальної прийняті рішення.

Паризькою комуною скасовано поліцію, знищено жандармерію, а порядок підтримували пролетарські батальйони Національної гвардії. Зазвана ліквідація стара судова система, і був створений новий судовий апарат з виборними суддями. Проголошувалося демократичне судочинство, оприлюднений рівний для всіх суд, свобода захисту. Одночасно застосовувались заходи репресивного характеру, наслідком яких став терор щодо безвинних осіб.

Паризька Комуна проіснувала всього 72 дні. Вона зробила свій внесок в історичний досвід розвитку демократії, збагативши його новими державницькими і правовими інститутами. Разом з тим, Комуну не можна розглядати як певну еталонну модель самоуправління народу. Слід взяти до уваги короткочасність її існування, особливі екстремальні умови перебування її при владі, невелику територію, на якій виборював своє майбутнє революційний Париж.

      Після придушення Паризької Комуни і підписання принизливого миру з Німеччиною Національні збори Франції, обрані в лютому 1871 р., розпочали роботу зі створення нової Конституції. Третя республіка одержала юридичне оформлення у Конституції 1875 р.

Основні положення Конституції

 - законодавча влада належить двопалатним Національним зборам (Палата депутатів і Сенат). Парламент не лише приймав закони, але й обирав Президента Франції та контролював уряд;

 - Палата депутатів обиралася на 4 роки. Із 300 депутатів Сенату 225 обиралися на 9 років, а решта 75 призначалися пожиттєво Національними зборами;

 - у випадку потреби Сенат міг бути перетворений на суд над президентом за звинуваченням у посяганні на державну безпеку;

 - закони приймали шляхом передачі від нижньої палати до верхньої та навпаки аж до повного узгодження тексту документа між обома палатами;

      Президент Франції обирався Національними зборами. Йому підпорядковувалася армія, поліція, він здійснював помилування та амністію. Діяв принцип контрасігнанте.

      Під час Третьої республіки також були невдалі спроби державного перевороту. Тому у 1884 р. була прийнята конституційна поправка, згідно з якою “республіканська форма правління не може бути предметом перегляду”.