72. Еволюція демократичних принципів та правові перетворення в державах Центральної та Південно-Східної Європи у 20ст.

Після ліквідації нацизму й відновлення національної незалеж­ності у країнах Центральної та Південно-Східної Європи у 1944— 1945 рр. до влади доступились уряди Національних фронтів, які складалися з декількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних профашистських правителів.

"Встановлення комуністичного режиму здійснювалося трьо­ма послідовними етапами:

Перший етап. Створення справжнього коаліційного уряду. В Румунії та Болгарії він протримався лише кілька місяців. В Угорщині він зберігав владу до весни 1947 р., а в Чехо-Словаччині — до лютого 1948 р." На цьому етапі було здійснено низку перетворень у різних сферах. Ліквідовувалися фашистські партії та організації, понов­лювалася дія демократичних конституцій, почали функціонувати парламенти, створювалися нові органи місцевого управління — національні комітети або ради. До певного часу зберігалася мо­нархічна форма правління (у Болгарії, Румунії, Югославії).

"Другий етап — створення формально коаліційного уряду, в якому вся влада фактично належала комуністам".

На цьому етапі в усіх країнах, крім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння. Націоналізації підлягали найбільш значні підприємства й бан­ки, одначе питання про ліквідацію приватної власності взагалі ще не ставилося.

До 1947 р., незважаючи на військову і політичну при­сутність СРСР у Східній Європі, зберігалася можливість розвитку політичної та економічної системи, що припускала у певних межах політичний плюралізм, багатопартійність, різноманітність форм власності. Це був такий собі період демократії.

Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення ви­борів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію компартії стривожили Кремль, де намагалися прискорити пере­хід влади до комуністичних лідерів. З метою утримання цього процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев'яти комуністичних партій (СРСР, Поль­щі, Болгарії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). На першому його засіданні А.Жданов заявив про можливість приходу комуністів до влади у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР.

Третій етап установлення комуністичного режиму — "це створення власне комуністичного уряду.

Відтоді у східноєвропейських країнах реалізувався ленінський план будівництва соціалізму, тобто розпочалися індустріалізація і кооперація сільського господарства. Колективізація мала при­мусовий, насильницький характер. Усі методи й форми колгосп­ного будівництва в СРСР переносились у ці країни. Практично в кожній із них склалися культи власних вождів—Б.Берута (Поль­ща), К.Готвальда (Чехо-Словаччина), М.Ракоші (Угорщина) та ін.

Б) РЕВ.

Свій вплив у країнах Східної Європи СРСР намагався закріпити укладенням серії міжнародних політичних угод.

25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехо-Словаччина проголосили створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) для спільного розв'язання економічних проблем у зв'язку з розколом Європи, координації народногоспо­дарських планів, реалізації спільних проектів (завод "Ікарус", газо-і нафтопроводи і т. ін.). У лютому до РЕВ приєдналась Албанія, а потім і Монголія, РЕВ у різні часи співробітничала з Кубою, В'єт­намом, Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мо­замбіком, Ефіопією, Афганістаном, НДРЙ на основі окремих угод.

Одначе створення РЕВ не виправдовувало надій її учасників з розвитку інтеграції та економічного співробітництва. У відно­синах усередині РЕВ переважала торгівля, причому країни Схід­ної Європи отримували вельми пільгові умови на торгові відно­сини з СРСР. Радянський Союз постачав до Східної Європи на­самперед природні ресурси, РЕВ припинила діяльність 1991 р.

В) Наростання внутрішньої нестабільності у 50—70-х рр.

У 50-ті рр, у країнах Східної Європи почала наростати внут­рішня нестабільність, зумовлена кількома причинами. По-перше, смерть Сталіна 1953 р. і початок "відлиги" в СРСР привели до деякої лібералізації політичного курсу керівництва країн регіону. По-друге, індустріалізація за радянським взірцем, що здійснюва­лась у країнах Східної Європи, призвела до значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основ­ні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. А втім, становище робітників і службовців, як засвідчили події у Польщі та НДР, було не набагато кращим. По-третє, економічні рефор­ми у 50-ті рр. практично зводилися нанівець догматичним втру­чанням вищого партійного керівництва, що призводило до авантюристичної політики у сфері економіки. По-четверте, на вияв внутрішньої нестабільності вплинули успіхи країн Західної Євро­пи у відновленні економіки в післявоєнний період.

Про зміни, що відбувались у ФРН, Італії, Франції, добре зна­ли у Східній Європі, і ця обставина значно посилювала невдово­лення комуністичними режимами. Найяскравішими проявами цього невдоволення були події 1956 р. в Польщі та Угорщині. В Угорщині справа дійшла до антитоталітарної революції, яку було придушено за допомогою військової сили.

Після подій у Польщі та Угорщині керівництво країн Східної Європи мусило змінити політику, щоб усунути найголовніші причини невдоволення. Було припинено масові репресії та про­ведено часткову реабілітацію їхніх жертв.

Відбувалася лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти; поширювалися контакти із західними країнами.

На початку 60-х рр. у більшості країн регіону було зроблено спроби провести економічні реформи. Не відмовляючись від на­ріжних принципів економічної системи соціалізму(пріоритет держави в економіці, планово-адміністративна система управлін­ня і розподілу матеріальних благ тощо), передбачалося надати підприємствам відносну економічну самостійність. Проте, збері­гаючи державну власність, партійно-бюрократична номенклату­ра забезпечувала можливість повного підкорення всіх сфер жит­тя своїм інтересам.

У другій половині 60-х рр. резерви, що забезпечували можливості екстенсивного розвитку країн Східної Європи, виявилися майже вичерпаними, що мало наслыдком падіння прибутку та уповільнення темпів розвитку економіки.

Криза у Чехо-Словаччині (1968—1969 рр.), або "Празька вес­на", стала одним із найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи у повоєнні часи. Загальна криза тоталітарного режиму проявилась і в Польщі в подіях 1968 і 1970 рр.

У Югославії на тлі загострення економічних проблем на по­чатку 70-х рр. посилилися диспропорції в розвитку Словенії та Хорватії, з одного боку, та інших югославських республік — з іншого. Поглибилися національні протиріччя. Учасники завору­шень у Хорватії в листопаді 1971 р. виступали з вимогами відо­кремлення республіки від СФРЮ.

Після поразки "Празької весни", подій у Польщі, Югославії почалося посилення тоталітарних режимів у Східній Європі. Економічні реформи практично зупинилися, ринкові відносини, що зароджувались, або ліквідовувались, або вкрай обмежувались. Активізувався дисидентський рух. Відставання від розвинених країн Заходу зростало. Для придушення невдоволення правлячі компартії зміцнювали армії, органи внутрішніх справ, держбезпеки.

Революції кінця 80 — початку 90-% рр. їхній характер, спільні риси та особливості.

Назріваюча протягом довгого часу криза наприкінці 80-х рр. охопила всі країни Центральної та Південно-Східної Європи. Вона проявилася в економічній, політичній, ідеологічній; моральній сферах. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій,невправність адміністративно-командних методів управління і небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму — все це зумовило виникнення своєрідної революційної ситуації в цих країнах.

Могутнім каталізатором революційних процесів у регіоні став національний фактор. Його виявлення були дуже відмінні у різ­них країнах і залежали від національних традицій, характеру політичного режиму, що передував тоталітарному, рівня розвит­ку національно-визвольного руху проти нацизму в роки другої світової війни, обставин приходу до влади комуністичних партій. Особливо великий вплив справляли національні проблеми на розвиток подій у Югославії, Чехо-Словаччині, Румунії, Болгарії.

Кардинально вплинули на перебіг історичних подій у регіоні перебудовні процеси в СРСР після приходу до влади 1985 р. М. Горбачова. Новий генеральний секретар ЦК КПРС здогаду­вався, що Радянський Союз уже не може всіх повчати, як їм жити далі. Відносини СРСР з іншими соціалістичними країнами тепер будувалися на принципах реального рівноправ'я, невтручання у внутрішні справи інших країн, взаємовигідних економічних від­носин.

Події 1989—1991 рр. за своїм характером були революційни­ми, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політич­них і соціально-економічних відносин у регіоні.

Революції розгорталися майже одночасно. Це пояснювалося, по-перше, зрілістю передумов і високим ступенем соціальної на­пруженості в усіх цих країнах і, по-друге, розумінням того, що СРСР не втручатиметься у справи своїх західних сусідів: не нада­ватиме підтримки консервативним силам, які намагалися загаль­мувати демократичний процес.

Демократичні революції в Центральній та Східній Європі в 1989—1991 рр. стали однією з найважливіших подій другої поло­вини XX ст. Вони зумовили кардинальні внутрішні зміни в країнах східноєвропейського регіону, викликали нове співвідношення сил у Європі, нову структуру економічних і політич­них відносин між великими державами. Настав край конфронтації між Сходом і Заходом, між СРСР і США. Закінчилася довга виснажлива "холодна війна".