20. Індивідуальна робоча сила. Сукупний та індивідуальний попит на робочу силу.

Здібності людини до праці виступають у вигляді індивідуальної робочої сили.

Індивідуальна робоча сила — це сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє жива особа і які вона здатна застосувати у виробництві.

Робоча сила, як зазначалося, є об’єктом купівлі-продажу. Купівля товару „робоча сила” називається найманням на роботу. При цьому робоча сила називається найманою робочою силою, а працівник – найманим працівником. Працівник продає:

-кількість роб годин,протягом яких бажає прац.індивід;

-інтенс праці,яку людина може запроп;

-рівень здібностей,підготовки,досвід.

Попит на роб силу буває сукупним та індивідуальним.

Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит усіх фірм, організацій, що діють на ринку.

Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він залежить від:

• попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила необхідна як ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

• стану виробництва, зокрема особливостей технологічного процесу, розмірів та ефективності капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

• якості праці, що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

• фонду заробітної плати, який роботодавець може запропонувати для наймання певної кількості працівників, оскільки чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Держава повинна економічно заінтересувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги щодо плати до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання, відшкодування витрат зумовлених навч,пошуком та найняттям на роботу,сприяти забезпеченню підприємства матер рес,гарант збуту за умови збільш роб місць.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, установлення додаткового податку за використання роб сили, зменшення інвестицій тощо.

21. Конюнктура ринку. Зовеышні і внутрішні види ринку

Кон’юнкmура Р. П. — це спiввiдношення D i S працi за конкретний перiод, яке визнач. ставки з/п на конкретні види працi та piвeнь зайнятостi населення.

Видiл. 3 типи кон’юнктури:

- трудодефiцитна, коли на ринку працi спостерiгається нестача S працi;

- трудонадлишкова, коли icнує велика кiлькiсть безробiтних i вiдповiдно надлишок S працi;

- рiвноважна, коли D на працю вiдповiдає її S.

Кожен тип ринкової кон’юнктури властивий тому чи iншому peгiоновi або сферi прикладання працi, утворюючи в сукупностi загальний ринок працi в країні.

Спiввiдношення попиту на робочу силу та її пропозицiї складається пiд впливом конкретної економiчної та соцiально-полiтичної ситуації, змiни цiни робочої сили (оплати працi), рiвня реальних доходiв населення. Залежнiсть цих величин графiчно зображено на рис. 1.

Рис. - 1. Попит і пропозиція на ринку праці

З рис.1. бачимо, що зростання реальної з/п Р₁ супроводжується збiльшенням пропозицiї робочої сили S_L (Q_L – обсяг зайнятості).

З/п з деяких причин зросла і перевищила рівноважну. За умови більш високих ставок збільшується кількість бажаючих йти працювати, тобто виникає безробіття. У мipy зниження рiвня реальної з/п Р₃ (цiни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавцiв зростає. Рівень з/п перестає стимулювати S праці, виникає дефіцит праці. У точцi перетину цих кривих попит D_L i пропозицiя S_L робочої сили збiгаються, тобто виникає piвнoвaгa на ринку працi. Отже, коли ціна робочої сили вища вiд рiвноважної, мaє мiсце безробiття, якщо нижча – дефiцит працiвникiв.

На практицi загальна i структурна piвновагa D i S робочої сили практично є недосяжними. Кон’юнктура Р. П. безпосередньо впливає на цiну робочої сили.

Цiна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кiлькостi споживчих тoвapiв i послуг, щоб працiвник міг:

1. пiдтримати свою працездатнiсть i одержати необхiдну професiйно-квалiфiкацiйну пiдготовку;

2. утримувати сім’ю i виховувати дiтей, без чого Р. П. не зможе поповнюватися новою робочою силою замiсть тiєї, котра вибуває;

3. пiдтримувати нормальний для свого середовища piвень культури i виконувати обов’язок громадянина суспiльства, що також потребує витрат.

Цiна робочої сили виступає у виглядi з/п. Зауважимо, що висока з/п обмежує можливостi пiдприємця у наймi додаткових працiвникiв, скорочуючи попит на них, i навпаки, низький piвeнь зарплати дає можливiсть збiльшити кiлькiсть робочих місць.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації. Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва. Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.

Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці. Наприклад, у США переважає зовнішній ринок праці, в Японії — добре організований внутрішній ринок.